Ольга з сумом дивилася на Аню, дівчинку, яку вона ростила останні 10 років, замінила їй та її братові матір. І ось тепер вона її проганяє.
Ольга і сама не залишилася б тут жити, але коли людина, яку вона любила і якій віддавала своє тепло і турботу просить її піти. Це прикро. Валізи зібрані, можна викликати таксі. Добре, що їй є куди йти, покійний чоловік потурбувався.
10 років тому.
— Олю, давай жити разом, скільки можна ховатись.
— Валеро, спочатку треба поговорити з твоїми дітьми, раптом вони будуть проти.
— Та не будуть, я з ними вже поговорив, їм навпаки не вистачає жіночого тепла.
Ольгу багато чого бентежило. Куди подіти її однокімнатну квартиру? Єдиний син жив у монастирі, прийняв чернечий постриг. Здавати не хотілося, квартиранти там таке влаштують, що потім не відмиєш.
Валерій запропонував продати квартиру, а гроші покласти на депозит, хай лежать. Оля погодилася. Зібравши все найнеобхідніше, вона перебралася до Валерія. Квартира продалася швидко, і гроші поклали в банк, на Ольжин рахунок.
У Валери було двоє дітей – школярів. Мама дітей, його колишня дружина, полюбляла чарчину і гулянки, а потім втекла з дому у невідомому напрямку. Валерій був успішним фермером, збудував гарний будинок, міцно стояв на ногах. З Ольгою познайомився у друзів. Йому одразу сподобалася ця скромна, мила жінка. Він багато років боровся зі звичками дружини, і забув, як це, спілкуватися зі звичайною жінкою.
Ольга працювала вчителькою у музичній школі. Була вже давно розлучена, тому жила одна. Син із дитинства мріяв присвятити своє життя служінню Богові. І коли виріс, здійснив свою мрію. Ольга прийняла його рішення, хоч і розуміла, що ніколи не зможе побачити онуків та й сина, можна сказати, теж.
З Валерою вона відчула себе жінкою, гарною та бажаною. Він так красиво за нею впадав, дарував квіти, водив її в кіно та ресторан. Діти її не лякали, тому вона з легкістю переїхала до них.
— А як нам вас називати? Можна тіткою Олею?
— Звичайно можна, Павлику. Ходімо вечеряти, я спекла смачний пиріг і зварила компот.
Діти з радістю смакували домашню їжу. Ольга не встигала готувати, апетит у дітей був пречудовий. З роботи вона звільнилася, грошей вистачало. Діти прийняли її добре, їх влаштовувала добра тітка. Ані виповнилося 16 років. Батько не дозволяє їй йти на дискотеку.
— Валеро, ну вона вже доросла, коли, якщо не зараз бігатиме на танці?
— Ех, Олю, це все зайве. Їй треба думати про навчання!
— Та вона добре вчиться, що тобі ще треба?
Валера махнув рукою, що означало, робіть що хочете! Аня радісно підморгнула Ользі та побігла збиратися на дискотеку. Павло почубився з кимось у школі. Валера дістав пасок. Ольга перехопила його руку.
— Забери, Валеро, ну з ким не буває, він же хлопчик, а вони завжди не можуть поділити що-небудь. Нехай вміє постояти за себе, не треба, будь ласка.
Валера заспокоївся. Ольга правду каже. Його батько так чинив з ним у дитинстві, тому він вважав це нормальним. Але Оля переконала його, що так не можна.
Перше нерозділене кохання. Аня плаче гіркими сльозами, каже, що не може жити без Роми. Ольга гладить її по голові і каже, що вона розумниця та красуня, і зустріне ще прекрасного хлопця. Потім пропонує зробити маски на обличчя, заварити фруктового чаю та подивитися гарний фільм. Аня витирає сльози та погоджується.
Закінчивши школу, Аня вступила до вишу, вийшла заміж. Народила сина, з яким допомагала няньчитися Ольга. Павло пішов до армії, і залишився там за контрактом, писав листи. Все було добре. Але згодом несподівано Валери не стало.
Попрощатися з чоловіком прийшло багато людей, Валеру поважали та любили. Ольга організувала все, як належить. Вона не могла повірити, що її Валерика більше немає.
— Олю, глянь, Валерина колишня дружина тут. Стільки років не цікавилася дітьми, як так можна.
Ольга побачила неохайно одягнену жінку, яка стояла поряд з Анею. Незадовго до свого відходу Валерій ніби щось відчув.
— Олю, давай знімемо гроші і купимо тобі квартиру. Не треба було її продавати, нехай би собі стояла. І ціни зараз на житло виросли.
Ольга знизала плечима і погодилася. На щастя, саме продавалася її стара квартира, вони її викупили та здали в оренду знайомим. Валерій був задоволений.
І ось тепер Ольга стала непотрібною. Рідна мама їм ближча, це зрозуміло, і вона має право на прощення.
Тихенько зачинивши двері, Ольга востаннє оглянула дім, де була щаслива. Потрібно починати жити заново. Без Валери, без дітей. Вони свій вибір зробили і вона його прийняла. Вона їм, як виявилося, ніхто. Прикро, але нічого не вдієш. Життя продовжується.
Nоtatky орtymistky. Фото ілюстративне.
