fbpx

Тієї неділі син як і завжди мав до мене на гостину прийти. Він хоч і холостяк, але проживає окремо, тож я цілу суботу біля плити простояла, аби наготувати смачненького і з собою йому запакувати. Однак коли я двері відчинила і побачила із ким він, то мало свідомості не втратила

Тієї неділі син як і завжди мав до мене на гостину прийти. Він хоч і холостяк, але проживає окремо, тож я цілу суботу біля плити простояла, аби наготувати смачненького і з собою йому запакувати.

Однак коли я двері відчинила і побачила із ким він, то мало свідомості не втратила.

Син у мене один і дуже самостійний. Він окремо живе у власній квартирі, хоч і не одружений, але до мене переїздити не збирався ніколи, хоч я просила його про це.

Було б добре одну квартиру здавати, але він на це не пішов. Тож я тільки і могла, що приходити інколи. наводити лад і їсти йому готувати.

Доля у нього не склалась. Перша дружина, Галина, залишила його після десяти років шлюбу. Скажу вам, що я одразу бачила, що вони не пара, ну а потім у цьому впевнилась. Справа в тому, що вона ні готувати, ні прибирати, ні за сином моїм дивитись не могла нормально. Усе наперекосяк і з рук валилось.

Читайте також: Ти ж моя мама? – сказав до портрета довірливо. – Ти ж головніша. – мовив, ніби, виправдовуючись, – Я ж не на гульки з хлопцями без дозволу… До мами ж прийшов

Вони тоді у мене жили, то я добре бачила, що толку із того шлюбу не буде. Уже коли до розлучення діло йшло, то вони переїхали в свою квартиру, але і там не склалось. Коли Галя пішла, син мій дуже переживав, особливо, що дітки без нього ростимуть. Я тоді його заспокоювала і пояснювала, що потрібно долю дякувати. Він хотів іти миритись, але я не дала.

Відтоді у нього все не складалось, хоч претендентки і були. Я ж вірила і заспокоювала його – знайде долю свою. Сорок років, то ж хіба вік для чоловіка?

Ну і ось, в минулому місяці син, як завжи мав до мене на гостину прийти. Я тоді наготувала усякого, аби йому з собою спакувати. відчиняю двері а він стоїть щасливий, світиться. як сонечко у небі. Я одразу і не побачила, що він не сам – поруч галя стояла і її діти.

У мене ноги потерпли і аж у голові запаморочилось. За двері тримаюсь, а він мені каже так радісно: “Мамо, ми знову сім’я, Прийшли з тобою своїм щастям поділитись”.

Я тоді сину висловила все, що про ту ідею думаю. Нагадала, як вони жили і що якби не я, то він би ні одяганки нормальної не мав ні їв би смачно будучи жонатим. Минуло вісім років, яка сім’я питається? Він же був щасливим, що надумав?

Вони у квартиру так і не зайшли. Син із нею разом пішов до себе. Коли я оговталась і вирішила поїхати до нього, аби з усім розібратись і оці його вигадки припинити – він мене і за двері не впустив.

Сказав, що або я приймаю галю і ні словом її не зачіпаю, або він мені не син більше.

Уявляєте таке від рідної, єдиної дитини почути?

Місяць не бачу його уже. Важко уявити як він там без мене. Не бере слухавку, сам не дзвонить.

Я ж його мама, я бачу як йому краще. Чим я могла заслужити таке ставлення?

21,06,2023

Головна картинка ілюстративна.

You cannot copy content of this page