То чим ти від своєї свекрухи відрізняєшся? – дивиться на мене Лідія строго, – На цьому ж місці ти сиділа і хлипала, на долю свою жалілась, пам’ятаєш? А тепер? Двадцять років минуло і ти стала тією ж жінкою через яку от тут хлипала? Не соромно?
Моя свекруха була дуже складною людиною. У кожній шпарині була мені і все норовила повчати і довести, що я не достойна її сина. Сім’я – двоє, а коли ще й третя пані втручається, то життя немає. Одного дня я забрала сина і пішла від чоловіка.
Тож коли мій син єдиний надумав іти до шлюбу я забожилась хоч словом, хоч поглядом втручатись у ту сім’ю. Вручила сину ключі від квартири своєї матері і наказала собі забути те, що маю ще один комплект.
Три роки от так собі ми жили. Молода сім’я приходила до мене на гостину, я до них, але в строго обумовлений час і завжди тільки по запрошенню. При вході закривала очі і лиш тішилась тим, що вони собі гарно разом і щасливі.
А тут, як на гріх, мені сусідка з нижнього поверху телефонує і давай розповідати, що ми їх заливаємо. Набираю сина – не в зоні. Ну я за ключі і в таксі – рятувати.
Заливали не ми, бо у нас все чисто і сухо було, потекли труби у сусідів. Та от якось та ситуація на другий план пішла, коли я роззирнулась у квартирі молодих.
Я отетеріла, бо такого не бачила: речі розкидано, килим не бачив віника, чи пилосмока, а стінка – ганчірки. Двокімнатна квартира була не просто брудною – занедбаною в край.
Стала я до роботи і вже за чотири години все сяяло чистотою. До приходу невістки я впоралась, а як вона поріг переступила, то я вже не втрималась.
Показала як бути повинно і нагадала, що дім цей мій і я не дозволю аби тут такий безлад був. Коли йшла, то попередила, що буду з перевірками регулярно, аби вона не забувала підтримувати порядки.
Вже ввечері мені син зателефонував і був він дуже незадоволений тим, як я говорила із його дружиною:
— Аби ти віддаєш нам другий комплект ключів, або ми з’їдемо кудись і ти адреси не знатимеш. Ми дорослі люди, на роботі, Настя проект здає, приходить виморена. Так занедбали, але не вона, а ми. То тимчасово, мамо, буде лад, мене все влаштовує.
Ну звісно ж я подругу свою набрала і все, як було їй розповіла. Від обурення, аж підстрибувала. “Він її ще й захищає. Уявляєш?”. Але не підтримку отримала, порцію повчань.
Говорить подруга, що я не права і нічим від колишньої свекрухи не відрізняюсь. Ще й попередила, що як так, то я буду голубів на лавці порядків учити скоро, бо син за жінкою пішов і зі мною навряд спілкуватись буде.
Сиджу і нічого зрозуміти не можу. От хто правий і як бути?
Слухати подругу? Іти вибачатись і списувати все на ретроградний Меркурій у Терезах, чи все ж я маю рацію і невістка таки повинна мене послухати?
Головна картинка ілюстративна.
