Ця історія розпочалася наприкінці лютого. Вдень визирнуло сонечко, дражнячи людей своїм теплом. Надвечір, не бажаючи здаватися, зима нагадувала про себе мокрим снігом.
Дворовий пес, який охоче відгукувався на ім’я Пірат, ліниво виповз із підвалу будинку і оглянув свої володіння.
Зграйка горобців, побачивши Пірата, пурхнула на найближче дерево. Два коти, рушили в бік сміттєвих баків. Знайомий, домашній собака, побачивши друга, радісно рвонув до нього, але невдало. Короткий повідець не дозволив йому наблизитись для привітання.
Пірат потягнувся, але побачивши знайому постать людини, нагострив вуха. Цю людину пес трохи побоювався. Чоловік ходив по подвір’ю як господар. Завжди або з лопатою, або з мітлою в руках. Вигукував на пса.
Пірат пам’ятав, як одного разу він отримав мітлою по спині. Було боляче. Зв’язуватися з чоловіком не входило в плани собаки і він вирішив відсидітися в затишному місці.
Пірат пошкандибав до найближчих кущів. Його увагу привернув незнайомий запах. Під кущем, тремтячи від холоду, сиділо маленьке кошеня. Правду кажучи, пес не любив котів. Він щиро вважав їх нахабними істотами.
Кошеня злякалося собаки, схопилося, вигнуло спину і зашипіло. Пірат клацнув зубами. Кошеня від страху присіло і запищало. Це було не нявкання, а якийсь дивний писк розпачу. Пес злякався від несподіванки.
З під’їзду вийшла знайома старенька. Вона щоранку виносила Піратові їжу. Жінка залишала миску біля входу в підвал.
Пес схопив кошеня за шкварку і потяг до миски. Мале закричало ще голосніше. Ці крики привернули увагу двірника.
— Авгов, Пірате, — закричав чоловік і кинувся у бік собаки, — Відпусти кота! Ану кинь! Відпусти! Кому кажу?
Пес, не зважаючи на крики, підбіг до миски, обережно відпустив кошеня і підштовхнув його носом до частування. Сам розвалився поряд. Кошеня пожвавішало і з гучним мурчанням накинулося на їжу.
Чоловік зупинився. Пірат, зиркаючи на двірника, загарчав.
— Ну, Пірате, — промимрив двірник, — Молодець. Добрий пес.
Відтоді, кошеня залишилося жити разом із собакою у підвалі.
До літа, малюк підріс і став цілком пристойним і великим котом. Всі звикли, якщо з’являвся Пірат, отже, поруч обов’язково крутиться кіт.
Якось, бабуся, яка годувала нерозлучних друзів, прокинулася від гучного нявкання. Вона визирнула у вікно. Кіт сидів біля входу в підвал і волав на без угаву.
— Ти чого розкричався? Заважаєш спати. — розбурчалася старенька. — Ану пішов звідси!
— Петрівно, — гукнув двірник, — Почекай, не лайся. Здається, щось трапилося. Дивно нявчить. Зараз спущуся у підвал, гляну.
Пірат лежав у підвалі на боці. Паща була відкрита, він важко дихав.
— Петрівно, захворів наш Пірат, — почухав потилицю двірник, — Що будемо робити? Треба до ветеринара. Бо буде лихо. Шкода. Гарний пес.
— Дорого, — зітхнула старенька, — Ну гаразд, впораємось. Допоможеш із грошима?
— А куди подітися? Не кидати ж його.
Коли Пірат був у клініці, кіт зник. Бабуся з двірником шукали його, кликали. Старенька щодня виносила йому їжу. Але миску спустошували задоволені горобці та сусідські кішки.
Через тиждень зателефонували і повідомили, що собака здоровий і його можна забрати. Коли лікар вивів пса, з найближчого дерева зістрибнув схудлий за цей час кіт і з диким криком кинувся до Пірата. Пес від радості верещав і почав облизувати свого товариша.
— То це ваш кіт, — засміявся лікар, — Ви не уявляєте, як він нам набрид. Постійно залазив на підвіконня, намагався прорватися до клініки. Несамовито кричав. Ми його відганяли, і відносили як най далі, підгодовували. Все марно.
— Так, вони друзі, — посміхнувся двірник, — Живуть разом у підвалі.
Наприкінці осені, коли чоловік прибирав останнє, опале листя, він помітив, що з підвалу на нього з цікавістю і зі страхом дивилися маленькі очі.
— Петрівно, — крикнув чоловік старенькій, яка сиділа на лавці, — У підвалі ховається якесь кошеня. Знову Пірат когось притягнув. Ходи глянемо.
Люди спустилися до підвалу. Пірат підвівся і тихенько загарчав, попереджаючи, що територія знаходиться під охороною.
— Отакої, — здивувалася бабуся, — Спокійно, Пірате. Ми тільки подивимось. Не потрібна нам твоя родина. Та, це не кіт, а виявляється кішка.
— Ну що, Пірате, — засміявся двірник, — З поповненням тебе.
Пес, почувши відсутність загрози, завиляв хвостом і ліг недалеко від кішки. Двоє кошенят видерлися йому на спину, забилися в шерсть і з цікавістю дивилися на людей.
— Ну, Петрівно, дивись скільки голодних ротів тепер маєш прогодувати, — посміхнувся чоловік.
Фото ілюстративне.
