Тобі не совісно, сестро? Скільки разів тобі наша мама допомагала, твої діти виросли в неї на подвір’ї. І от мамі дяка: ти обрала свекруху не маму рідну?

— Тобі не совісно, сестро. Скільки разів тобі наша мама допомагала, твої діти виросли в неї на подвір’ї. І от мамі дяка: ти обрала свекруху не маму рідну? – голосила сестра в трубку.

Мій шлюб важко назвати щасливим. Чоловік усе життя заливав за комір, хоча гарно заробляв, але більшу частину грошей спускав разом із друзями у найближчому магазині.

Свекруха ж мене ніколи не любила. Мій чоловік не був її рідним сином, вона взагалі не мала власних дітей. Однак, коли не стало батька мого чоловіка вона все ж виховала його.

Коли ж ми з ним одружилися, мене вона приймати відмовилась. За роки шлюбу від своєї свекрухи я чула тільки докори, втім добрих слів у неї не було навіть для мого чоловіка. Свекруха завжди всіма була невдоволена, не розмовляла з сусідами і не мала жодної подруги.

Звісно, одній мені важко було б виховувати одразу трьох дітей, та ще при такому чоловіку. Мені дуже допомагала рідна моя мама. Ні не грошима. Мама ділилась городиною, разом зі мною робила консервацію.

Коли мій чоловік тижнями поклонявся оковитій, мама допомагала мені із господаркою, бо ж я працювала і сама просто не справилась. Ми разом і сіно косили і гної возили і порались біля худоби.

Але все те було багато років тому. Нині і свекруха моя і мама старенькі, та й мені давно за 60. Діти мої виросли, вивчилися, створили власні сім’ї. Та що там, я вже шість разів бабуся.

Ну а рік тому мої свекрусі стало зле і вона злягла. Звісно, ми з чоловіком забрали її до нас. Яка б вона не була, але вона мама, вона виховала мого чоловіка. Не покинула дитину у важкий час, то й ми не залишили її саму.

Оскільки в мого чоловіка, ні братів ні сестер, то догляд за лежачою людиною ліг повністю на мої плечі. Не просто це, та ще й в моєму віці, однак обов’язок є обов’язок. Чоловік уже давно взявся за голову, та й здоров’я не дозволяє колишнього способу життя. Але біля його мами я одна ходжу.

Знаєте, все б нічого та з моєю мамою останнім часом стало коїтися щось незрозуміле. Мама може забути куди йшла. Уже тричі її ловила за селом. Мама все більше і більше почала забувати елементарне. Я забрала у неї усю техніку, бо ж вона ввімкне, забуде і вже кілька разів мало дім на попіл не перетворила.

Мусіла я набрати сестру і сказати, що треба щось робити. Біля мами потрібно бути 24 години на добу, сама вона ради вже собі дати не може.

Уявіть моє здивування, коли сестра сказала, що я повинна забрати маму до себе. Я зі свого боку нагадала, що в моєму домі уже лежать свекруха, але сестра була тому дуже обурена:

— Ну, так, звісно, свекруха, яка тебе все життя не любила, рідніше від матері, яка тобі все життя допомагала. Ти ж знаєш прекрасно, що я і до себе її не заберу. У двокімнатній квартирі і так живе нас семеро. Скажи, куди ти пропонуєш взяти ще й маму?

Тоді я відповіла, що єдиним виходом є найняти людину. Однак, мою сестру і цей варіант не влаштовує. За її словами при живій доньці, яка живе у тому ж селі, немає і мови про те, аби наймати доглядальницю.

— Я пенсіонерка, аж 4000 маю. Скажи, звідки в мене такі гроші, аби заплатити ще людині, яка повинна доглядати мою маму? Я навіть 1000 дати на це не зможу. Не вигадуй, сестро, забирай маму до себе. У тебе є прекрасна літня кухня. Мама ходить і здатна обійти сама себе. Тобі усього, що й треба – за нею слідкувати.

Знаєте мені дуже соромно але нині я розумію, що мушу обирати між мамою і свекрухою, адже доглядати обох у мене ні сил ні здоров’я не вистачить.

Сестра чітко дала зрозуміти, що я на її допомогу розраховувати не зможу. Бачте, вона ніяк не може пробачити того, що мама все життя була мені опорою і допомогою. Їй за добрим чоловіком не зрозуміло, що інакше моя сім’я не вижила б.

То, як же ж бути у цій ситуації? Кого б обрали ви?

You cannot copy content of this page