Ми з чоловіком не мільйонери, звичайна сім’я зі своїми заморочками і негараздами. Дитина ходить в садок, добре хоч квартира не в іпотеці, але є кредит на машину. Крутимося як білки в колесі, одним словом. І так досить цікаво живемо, так ще мами не дають нудьгувати. То одна чудить, то друга.
Моя мама не може ніяк заспокоїтися і згадує, що взагалі-то квартиру, в якій ми живемо, мені залишила її мама. Тобто, ми з чоловіком їй до скону тепер зобов’язані. Адже без маминої доброти ми б зараз з іпотекою мали б справу, а так живемо на всьому готовому.
Я на цю тему з нею вже не раз мала розмову. Бабуся спочатку не планувала квартиру залишати мамі, вони ніколи не мирились. Бабуся при житті ще на мене квартиру переоформила, так що мамі нічого не світило в будь-якому випадку, благодійності з її боку тут немає. Впевнена, що дістанься квартира матері, то вона б в житті мені її не віддала, а здавала б.
Свекруха ж такого козиря не має, але у неї інший – вона сиділа з нашим сином, своїм онуком, тобто. Я на роботу вийшла, коли синові рік був, а садок малий пішов тільки в три. Звичайно, я працювала півдня, але все одно. Свекрусі я за допомогу вдячна, але на роботу мені довелося вийти, бо свекруха влізла в кредит, а віддати не змогла, довелося нам з чоловіком впрягатися.
Так що кожна мама тягне ковдру на себе, хоча ми намагаємося допомагати однаково обом. Просто потреби у них різні. Ось моїй мамі спеціаліст виписує на місяць дуже багато всього, аби вона добре себе почувала, свекруха ж цього не потребує. Зате у мами є пільги по комуналці, а у свекрухи платежі за неї дуже високі. Ось і як вони собі уявляють. що ми будемо прямо копієчка в копієчку все робити на рівних?
Найгірше з подарунками, звичайно. Мами між собою спілкуються, тому точно знають, що і кому ми даруємо. У них же своєрідні змагання. А програємо ми з чоловіком. Пробували дарувати однакові суми грошей, але там по обидва боки образи, що ми просто грошима від матерів відкуповуємося, ніякої уваги і турботи не виявляємо.
Чоловік уже незадоволений і обіцяє припинити допомагати обом. Після останньої ситуації я його підтримую.
Моя мама потребувала термінової реабілітації. Вона у нас ніколи здоровою не була, а це прямо геть уся розклеїлась. Ми з чоловіком узяли кредит і все оплатили. Не багато, не мало, а на те щоб моя мама почувалась добре пішло шістдесят тисяч гривень.
Все пройшло чудово, мама одужує і ми вельми щасливі.
А на днях приходить свекруха. Розмова з самого початку не клеїлась, вона явно не про погоду прийшла розмовляти. Помовчали ми трохи, помовчали і чуємо наступне:
— Ви на сваху, кажете, аж шістдесят тисяч витратили? Я тут подумала… Ви мені путівку в Єгипет купіть, а потім я ще зимою в гори змотаюсь. Думаю, разом усе якраз на тисяч шістдесят стане. Ось я вже й тур обрала. але якщо брати сьогодні на сьогодні, то дешевше вийде, звичайно.
Ми з чоловіком сиділи, як водою облиті. Сенс почутого не одразу дійшов, якщо чесно. Чоловік перший отямився. Я й не уявляла, що він аж такі звуки вміє видавати і знає такі слова.
Свекруху з нашої кухні як вітром здуло. Три дні мовчала, а потім прийшла попросила у нас перших двадцять тисяч з того, що ми їй “повинні” дати, адже вона вже тур замовила і ось зараз їде забирати.
Чоловік ще раз уже спокійно мамі своїй все пояснив і сказав, що ми не можемо чисто фізично їй ні копієчки вручити, та й не повинні, якщо вже геть чесно.
— Тобто ти чужу маму більше шануєш ніж власну? Комусь значить не шкода, а тій що дитину тобі підняла і на своїх руках виносила ти копійки не маєш? Не повинен кажеш?. Ну що ж сину, не думала, що ти от таким виростеш.
Пішла опустивши голову і голосно хлипаючи.
У мене голова обертом. Ну малі діти і ті розумніші. Вирішили з чоловіком від сьогодні припинити допомагати обом. а то самі на межі сил, так ще й вислуховуємо вічні незадоволення тих, для кого стараємось.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.
