fbpx

Тобто ти йшла на побачення до найдорожчого ресторану міста і ні копієчки з собою не взяла? – запитав Олексій здивовано, – Так, а на що ти розраховувала? Мені прямо от дуже цікаво

Тоня завжди була спокійною. Крім цього, вона ніколи не сумнівалася у своїх здібностях. Керівник одразу оцінив її внутрішню впевненість. Вона схоплювала все на льоту та бралася за будь-які проекти. Саме такі співробітники йому були потрібні.

Та й у колектив вона влилася, щоправда, від посиденьок постійно відмовлялася. Але якось вона підслухала розмову двох колег.

– Ага, така вона сіренька… – Протягнув один чоловік.

— Так, але є в ній щось особливе. Покличу її в ресторан! – відповів другий.

– Не піде.

– Чому?

– Ось побачиш!

Коли Олексій підійшов до Тоні і покликав її на вечерю, вона трохи сумнівалася, але все ж таки погодилася.

Тоня повернулася додому і насамперед підійшла до матері. Ще й доглядальниця втекла раніше часу — їй би тільки гроші отримувати.

— Краще б я за батьком пішла, має клопіт ти зі мною, — сказала мама.

– Не говори такого, мамо. А ти знаєш… Мене на побачення запросили! – радісно заявила Тоня.

Мама не вставала уже кілька років після того, як на слизькій дорозі тато не впорався з керуванням. Тоня відкладала кожну копійку, щоби поставити маму на ноги, проте сума була дуже великою.

Побачення починалося дуже добре, але коли Олексій запросив її в найдорожчий ресторан міста, вона зніяковіла. Він розповідав про те, які страви краще замовляти тут, і що він уже куштував.

— Рахунок навпіл? – Раптом заявив він.

— Олексію, я не розраховувала на такі витрати, — прошепотіла Тоня.

— А, тобто ти у найдорожчий ресторан пішла і ні копійки з собою не взяла? На мене розраховувала, чи як?

– В сенсі?

— Ну, вирішила і поїсти смачно, і не витратитися.

Тоня попрощалася і пішла. Їй було так прикро. Вона ще кілька годин погуляла біля будинку, щоб мама не здогадалася про те, що побачення не відбулось.

Вранці Тоня помітила, що багато хто з колег не розмовляє з нею. За спиною перешіптувались посміювались. Було неприємно, але вона намагалась тримати себе в руках.

Зайшов Олексій і голосна, на весь кабінет заявив:

— А я думав ти і не з’явишся тут більше. Схоже, совістю ти не користуєшся, так?

Усі голосно засміялись. Тоня від несподіванки не знайшлась що і відповісти вчасно. Аж тут до кабінету увійшов власник фірми. Схоже він усе чув, або хтось встиг йому доповісти плітки в офісі:

— А тепер, Олексію, вибачайся! Ти якщо я правильно пам’ятаю, у нас з мамою і бабусею живеш так. а ти Ларисо, що смієшся найголосніше. Досі у батька на повному утриманні, чи не так? А у Антоніни мама лежить уже кілька років. Батька не стало, вона у світі геть одна. Хоч хтось чув за той час що вона у нас працює, про це? Хоч комусь вона казала скільки сил і фінансів у неї йде на те, аби її мама живою була.

Тоня не дослухала – вискочила з офісу. Забігла до вбиральні де довго змивала сльози з обличчя. Чи не вперше сесбе пошкодувала. а так не можна. Ой не можна. Вона повинна бути сильною надія ж тільки на себе.

Олексій вибачався довго. Колеги ще з тиждень в очі соромились поглянути, але згодом усе стало на свої місця. Тепер, Тоні кожен допомогти намагався. дівчині легше трохи стало. Не раз весела компанія співробітників приходила до Тоні додому, аби у дівчини теж було свято. Ось і Новий рік у неї зустрічати планують. Та й мама Тоніна уже на візочку сама по квартирі пересувається. Колеги зібрали кошти по друзям по знайомим і таки знайшли спеціаліста який зміг допомогти жінці.

Інколи надія на себе це добре. Але добрі люди є, хай навіть одразу їх і не розгледиш.

Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.

Головна картинка – pexels.

You cannot copy content of this page