Того дня Ірма Валеріївна до нас завітала із радісною новиною. Такий настрій був у неї чи не вперше за три роки, відколи не стало свекра. Ми дуже зраділи таким змінам, тому не одразу усвідомили про що насправді вона нас просить.
— Так, мамо! – я сама ж їй і сказала, почувши, що саме вона хоче, – Ми будемо тільки раді вам допомогти. Та й хіба то робота? Навпаки добре – всі разом зустрінемось, нагода разом побути.
От тільки вже за рік я мусила свекруху виставити за двері зі своєї квартири. Ну хто ж знав, що таку гарну ідею можна аж так перевернути і зробити з того усього казна, що.
Ніколи б не подумала, що від слова “ремонт” у мене по шкірі мурашки бігатимуть! Цілий рік ми з чоловіком живемо як на будівництві, завдяки моїй свекрусі.
Почалося все з того, що свекруха, Ірма Валеріївна, овдовіла. Ще якось вона трималась перший час, але коли вийшла на пенсію, геть здала.
Спершу вона засумувала, та так, що ми вже й перейматись почали, але згодом, вона знайшла вихід із ситуації, та такий, що і нам сумно не було.
Замість того, аби відпочивати і зустрічатись із подругами, вона вирішила, що саме час зробити ремонт. І не просто косметичний, а такий, щоб всі сусіди позаздрили.
Уявіть собі, ми з чоловіком не зрозумівши одразу що й до чого ще й погодились їй допомагати. Ми почали бігати по магазинам за всілякими там шпалерами і плиткою, а вона ще й обирає все найдорожче.
І не дай Бог щось буде виглядати не так, як вона сама собі уявила – буде все тут же знято і потрібно буде переробити. Свекруха ж дизайнер від Бога, знає, що їй треба!
Найприкріше, що вона не хоче наймати робітників. Каже: “У мене син золоті руки має, він все зробить”. Так, звичайно, він ще й вночі працюватиме, щоб встигнути до її чергового примхи.
Квартира перетворилася на звалище, а ми живемо в постійному очікуванні того, що свекруха нам зателефонує і скаже, що щось не так, як вона бачить.
Вона то шпалери не ті хоче, то плитку передумає саме таку. А ми сидимо і чекаємо, коли ж це все закінчиться? Сили на межі, як і терпіння.
А ви знаєте, що вона останнім часом вирішила? Що замість ламінату їй лінолеум більше подобається! І плитку в ванній тепер хоче іншу. І так постійно!
Я вже не можу так більше! Вчергове, коли свекруха прийшла до нас у дім і сказала, що замінить бежеві шпалери на червоні, я сказала їй:
— Або ви сама все робите, або наймаєте робітників. Ми більше у ваш дім ні ногою. Крапка.
Вона, звичайно, розплакалася, побігла до сина скаржитися. Але чоловік мій підтримав саме мене. Сказав
— Мам, ми тебе любимо, але сил наших більше немає. Так довго тривати не може. Рік, а ми жлдну кімнату так і не завершили. Уяви, скільки грошей пішло, а куди?
Ось так ми і живемо. Ремонт не закінчується, а витримка на межі. Я навіть уявити, не могла, що буде далі.
— Робітники стіну зносять, – почула я одного разу від свекрухи. Вона принесла речі свої у нашу квартиру, захотіла пожити, доки у її квартирі такі роботи, – Я вирішила зробити студію. Це модно і зручно. А вам і робити нічого: сміття винесете, стіни пофарбуєте і все на тому.
Тут я не витримала і виставила маму свого чоловіка за двері. Розумію, що так не можна, але вже ні сил, ні терпіння до тієї жінки у мене не було.
У кого вона спинилась я не уявляю. але сусідка по сходовій клітці її каже, що ремонт ніби як рухається. таки винесли ламінат, що ми придбали і ту плитку, що чоловік поклав у ванній. Ну що ж, чекаємо, чи на довго стане їй грошей.
Головна картинка ілюстративна.
