Того дня я колами ходила по квартирі, сама себе від тієї затії відмовляла. Але хіба ж змогла? Таки зазирнула у паспорт Олега, дізналась де він прописаний і одразу ж викликала таксі.
Тут тільки його вина, адже він нічого говорити про минуле не бажав. Я ніби відчувала, що щось не чисто.
З Олегом ми два роки тому на роботі познайомились. Він у нас підробляв водієм нічним.
Я ще посміялась при знайомстві:
— Дружина з дому не вижене? Як то – чоловік уночі працює, а вдень спить.
Однак Олег жарту не оцінив, навіть не посміхнувся, лиш буркнув, що якби мав дружину, то не тинявся б ночами містом. А так, хоч один плюс від безсоння.
Бачились ми з ним дуже часто по роботі. Спілкування у нас у фірмі завжди було не формальним. Ми багато жартували, часто збирались на “каву” в офісі. І якось так виходило, що ми з Олегом завжди поруч опинялись.
Поступово наше спілкування перейшло на новий рівень – ми почали зустрічатись. Дівчата із офісу мені заздрили, адже не одна оком на Олега накинула. А було чому: молодий, симпатичний, високий, одягнений зі смаком і авто своє має. Тоді я вважала, що витягнула щасливий квиток.
Олег швидко спільну мову з моїми синами знайшов. Діти до нього тягнулись і він дуже гарно з ними ладнав. Якось саме-собою сталось, що ми жити разом почали.
Але було те, що мені спокою не давало – минуле мого Олега. Він ніколи нічого не розповідав. Я не знала чи був він одруженим, чи має батьків. Нічого, ні слова. З коротких уривків я зрозуміла, що виріс він у столиці ну і все.
Того дня Олега вдома не було, а я мала вихідний. Ходила колами довкола шухляди із документами, все не могла зважитись. Там у шухляді паспорт Олега лежав. Я таки це зробила – поглянула на адресу прописки і викликала таксі.
Уже за сорок хвилин я була на місці. Звичайна п’ятиповерхівка у спальному районі. Двері у під’їзд настіж – якісь роботи ремонтні у підвалі. Ну я й піднялась до квартири потрібної.
Коли дзвонила у дзвоник толком і не знала, що скажу. Чула за дверима галас, дитячий сміх. А коли хтось повернув ключ у замку то в мене аж ноги потерпли.
— Я дружина Олега. Ви його рідня? – видала я незнайомці.
Та зблідла покликала якогось чоловіка. Тут і до ворожки не ходи – тато Олега. Прямо викапаний тільки старший на років тридцять. Я ледь пояснила що саме хочу від них почути. Зрештою Інга Ігорівна, мама Олега, запитала:
— Доню, у тебе діти є? – коли я відповіла ствердно вона мені показала на двох хлопчаків що саме неслись коридором, – А це діти Олега. Він покинув дружину з якою тут жив. У нього кохання сталось три роки тому, та мабуть не склалось, раз ти перед нами стоїш. Він ту, іншу, сюди хотів привести, а жінці із дітьми на двері вказати. Однак, ми не дали. Онуки для нас усе. Куди їм іти, чого? От і не спілкується він із нами. Ображений. Ми його зрадили. А ти сама вирішуй як далі бути. Все ти чула і бачила. Скажу лиш, що дуже він любить у гречку стрибати. Думай, чи тобі треба таке щастя сімейне.
Прийшла я додому і довго сиділа в одну точку дивилась. Ніяк усе почуте скласти до купи не могла. Олегу не сказала нічого, нікому не сказала.
Дуже прошу ваших порад. Як мені бути? Не тільки ж моя доля тут вирішується, сини мої дуже до Олега прихилились “татом” кличуть.
Головна картинка ілюстративна.
02,08,2023
