Того дня я заскочила до сина по дорозі додому із роботи. Хоч і бачила нещодавно онучка. але вже дуже скучила. думала одним оком подивитись, потішитись і додому, але уже перед синовими дверима на мене чекав сюрприз. А коли невістка двері відкрила і по сторонам роззирнулась, то й узагалі ледь ноги мене втримали.
З батьком Андрія я розлучилась багато років тому. Ми з Олегом перш ніж одружитись, багато років зустрічались. Весілля стало логічним завершенням наших стосунків. Однак, проживши кілька років разом же в статусі чоловіка і дружини ми раптом зрозуміли, що ніяких почуттів одне до одного, окрім дружби, не відчуваємо давно. на той час у нас уже був син.
Важко було нам обом, але ми зуміли розійтись без з’ясовувань стосунків і інших неприємних моментів. зв’язок підтримували завжди. Син часто жив у батька. ніяких непорозумінь між нами не було.
Нашу кімнату в гуртожитку, яку придбали за подаровані на весілля гроші. Вирішили залишити для сина. Я її багато років в оренду здавала а гроші відкладала на його навчання. Туди ж і Олег додавав суми досить суттєві періодично.
Андрій наш гарно завжди навчався. Школу скінчив із золотою медаллю і в інститут потрапив на державне. Жив він увесь той час коло мене, тож той рахунок ми лиш поповнювали із Олегом. Звідти за усі роки ніхто і копійки не взяв.
А коли Андрій наш надумав оженитись, то ми із колишнім чоловіком вирішили, що ті гроші уже молодим на власне житло подаруємо. Перед весіллям сіли, все обговорили. Якби продати кімнату у гуртожитку у якій молодята оселились і додати ті гроші, то стало б на двокімнатну квартиру. Не у новобудові, звісно, але у хорошому районі і не в старому будинку. На тому і порішили. Гроші ті ми молодятам у день весілля вручили.
До весілля і після молоді жили у кімнаті гуртожитку тій. З квартирою не поспішали, бо невістка важко виношувала малюка, частіше була у стаціонарі, ніж вдома. Та й не могли вони визначитись, чи то дім купувати під столицею, чи все ж квартиру. А їздити щось обирати син сам не хотів. Я розуміла його, адже це не футболку. квартиру купувати.
І от, коли мій онук на світ з’явився, я десь через тиждень, по дорозі додому із роботи, вирішила навідати їх. Узяла пачку підгузків, придбала слюнявчик потішний і шапочку малюку таку симпатичну, що просто не змогла стриматись і пішла на відвідини.
Гуртожиток той сімейного типу, блоками. В одному блокові кілька кімнат. На дві кімнати санвузол спільний і кухня. Ми ще коли з чоловіком жили із сусідами поставили стіну і вийшла така собі двокімнатна квартира.
Так ось, уже перед дверима я побачила невістку із коляскою. То була не просто коляска а якась така дивна, сучасна. Не на колесах як звичайно, а ніби як офісний стілець на коліщатках. Ну дуже крута.
Коли невістка двері відчинила, я й геть отетеріла. На кухні повно нової техніки у кімнаті агрегат для очистки і зволоження повітря, навіть відпарювач стоїть і купа іграшок дитячих нових. І все це дорогих відомих брендів. Я спеціально подивилась. Один кораблик зі звірятами більше п’яти тисяч на сайті. А воно стоїть усе коробками.
Ліжечко дитяче, якесь крісло для малюка, яке саме дитинку хитає і люлька теж із купою кнопок. Я коли вартість усього, що побачила підрахувала, то мало не розплакалась.
Вийшла звідти аж підборіддя тряслось. Набрала сина, запитую, навіщо вони гроші на вітер пускають. Ну не вкладається у мене в голові, чому треба було коляску дитині за 35 тисяч узяти, а не витратити ці гроші на ремонт у новій квартирі, яку ще й не придбали.
— Мамо, – каже син із металом у голосі, – У нас дитина лиш з’явилась, Ірині так важко син наш дався, ми не знаємо, чи будуть у нас ще діти, тому для цього малюка все найкраще даємо. А квартира? Ми вирішили трішки накопичити і згодом візьмемо трикімнатну. Поки є де жити, нас все влаштовує.
Минуло пів року. Син придбав дружині шубу і дублянку на зиму, аби з коляскою гуляти, а собі машину. Уже тричі вони з’їздили на відпочинок у Карпати, але ніхто квартиру купувати не збирається. “Встигемо, треба ще трішки докласти грошей”.
Я вже з Олегом говорила, думала він вплине на сина, але той навіть не думає щось Андрію казати.
— Вони окрема сім’я. Він уже сам тато. Хочуть все життя у гуртожитку жити – їхнє рішення. Ми з тобою зі свого боку все що могли зробили. Я не втручатимусь.
А от я так не можу. Уже й спати не сплю спокійно, бо розумію, що син просто тринькає із жінкою те, що на квартиру їм подаровано. Говорю з ним, але бачу, що їм обом мої слова не приємні. Уже й трубку не завжди беруть.
От як на них обох вплинути? Мовчати не можу, але все йде до того, що скоро вони зі мною і спілкуватись припинять.
Як же мені вчинити?
Євгенія Р.
28,07,2023
Головна картинка ілюстративна.