fbpx

Того дня, як завжди, до чоловіка зателефонувала його колишня. Я в такі моменти намагаюсь вийти з кімнати, адже хоч і розумію, що в них багато спільного, однак мені дуже неприємно, що мій Антон із нею спілкується. А тут він жестом просить не йти. Коли він ввімкнув гучний зв’язок, то я одразу й не зрозуміла, що в трубці голос геть не колишньої, а коли дійшло, що та жінка від нас хоче, так я і геть дар мови втратила

Того дня, як завжди, до чоловіка зателефонувала його колишня. Я в такі моменти намагаюсь вийти з кімнати, адже хоч і розумію, що в них багато спільного, однак мені дуже неприємно, що мій Антон із нею спілкується.

А тут він жестом просить не йти. Коли він ввімкнув гучний зв’язок, то я одразу й не зрозуміла, що в трубці голос геть не колишньої, а коли дійшло, що та жінка від нас хоче, так я і геть дар мови втратила.

Скажу одразу, аби не було пересудів – не я стала причиною розлучення мого чоловіка з першою дружиною. У них і до моєї появи миру в родині не було, просто він ніяк не міг наважитись піти. То вигадав, що донька без нього не виросте. То йти йому було нікуди.

Я ж Антону показала, що світ клином на його Руслані не зійшовся. Зі мною він став справді щасливим, заспокоївся. І досі говорить, що я тоді його врятувала і саме зараз він відчуває себе людиною.

Та й квартира у мене своя окрема, тож він майже одразу від Руслани до мене і переїхав.

Читайте також: Три дні поки Маринка приходила в себе після появи малюка голуб щоденно прилітав до її вікна. Дівчата, що лежали поруч крутили пальцями біля скроні, а Маринка ж розмовляла з тією птахою, мов з живою. Навіщось показувала їй сина і все повторювала: — Це наш син, Владику! Наш син!

От тільки та жінка не давала нам спокою увесь цей час. То їй одне потрібно, то інше. Бачте, Антон повинен був бути присутнім на всіх святах у садку, ще й так із донькою гуляти. Я б на таке не пішла, але Руслана, навіть до нас її привозила. Зі мною не віталась. Віддасть Олю Антону і все – пішла на роботу. Бачте, пані без грошей лишилась і тепер татко мусить з дитиною сидіти, аби мама на хліб заробляла. Але мене мама сама виростила, без тата. І нікому мене не відвозила. І нічого, я виросла і їсти ми мали що завжди.

Так от. Нещодавно до мого чоловіка знову його колишня зателефонувала. Я в такі моменти виходжу бо слухати мені її смішно. Одній їй у світі важко і одна вона у скруті. Ага! Сидить у своїй квартирі, на всьому готовому. Антон мій там ремонти поробив, я сама бачила, коли на побачення ходила до нього. І ще щось їй не так. Ну сміх і годі.

І от цього разу вийти мені Антон не дав. Увімкнув гучний зв’язок, а там голос геть не його колишньої. Якась жінка говорила Антону, що він тато дитини і повинен її забрати. Я нічого не зрозуміла, а Антон пояснив: колишня поїхала за кордон на заробітки. Олю залишила на маму свою, а та в стаціонар потрапила. Справа серйозна, Руслана працює, а от малу вирішили вони чомусь до нас “на певний період”.

Я оніміла. Ну що то за наглість така? У Антона інша вже сім’я, так ні, жити в шлюбі не давали і зараз не дихне бідося моя.

Антон слухавку поклав і збиратись давай. Я ж стала в дверях і не пускаю. Пояснюю, що якщо він от зараз піде туди. То до скону ми будемо няньками. Те ніколи не скінчиться. Буде тисячі причин, аби лиш його не відпускати. Він же давай казати, що він тато і мусить. Слово за слово, то між нами вперше таке непорозуміння сталось. Наговорили багато чого. Антон пішов грюкнувши дверима.

І ось тиждень минув, а мій чоловік не бере слухавки і навіть, на повідомлення не відповідає. Бачте, образився.

Але чому скажіть? На що? Хіба я йому не правду сказала?

Минуло повинно залишитись у минулому, бо щастя нам не буде. Ну хіба ж ні?

Жанна П.

19,06,2023

Головна картинка ілюстративна.

You cannot copy content of this page