fbpx

Той березневий день усе в родині кардинально змінив. Денис перебував у відрядженні, але не забув привітати дружину. Коли кур’єр приніс квіти і два пакунки: малий і великий, Люда навіть не здивувалася, що з духами помилився(просто забув про її улюблені), а велика дорожезна лялька – то натяк, що пора їм стати батьками. Для неї головне – увага чоловіка, та й мамою готова вже бути. Вона набрала номер Дениса, щоб подякувати і сказати, що також уже мріє про сина і дочку. – Нам що – погано вдвох? – запитав Денис

Людмила і Денис одружилися зразу після закінчення вишу. Більшість серед гостей становила молодь – їхні однокурсники, які малювали в своїй уяві райдужні перспективи та плани, так як матимуть роботу і зарплату, їздитимуть на відпочинок, на море і в Карпати. Хоч родичів прийшло й не так багато, але, крім коштовних подарунків, ще й грошей у конвертах виявилось чимало. Та й батьки з обох сторін постаралися на славу. Це були їхні другі діти, то на що їм ще витрачати, коли в самих тільки пташиного молока бракує.

Молодята вирішили для себе пожити, відпочити гарно після навчання, побачити більше світу, щоб з новими силами та енергією взятися за роботу, а через кілька років і про дітей подумати. Тому рік у пари минув чудово.

Їм сподобалося так безтурботно жити, багато відпочивати й ні в чому собі не відмовляти. Тим більше, що дві пари заможних батьків наввипередки продовжували балувати своїх дорослих дітей. Тож «пожити для себе» розтягнули ще на кілька років.

Людмила в заміжжі просто розцвітала, вона стежила за фігурою, готувала для себе й чоловіка тільки здорову їжу. Денис також підтримав форму завдяки спортзалу, щоб виглядати на всі сто поруч із такою розкішною дружиною. Людмила зі співчуттям дивилася на своїх знайомих молодих матусь, розповнілих, заклопотаних і метушливих, яким не вистачало часу на себе, щоб піти в салон, а не ставати «сама собі манікюрниця, сама собі перукарка».

Той березневий день усе в родині кардинально змінив. Денис перебував у відрядженні, але не забув привітати дружину. Коли кур’єр приніс квіти і два пакунки: малий і великий, Люда навіть не здивувалася, що з парфумами помилився(просто забув про її улюблені), а велика дорожезна лялька – то натяк, що пора їм стати батьками. Для неї головне – увага чоловіка, та й мамою готова вже бути. Вона набрала номер Дениса, щоб подякувати і сказати, що також уже мріє про сина і дочку.

– Нам що – погано вдвох? – запитав Денис.

– Та ні, але навіщо даруєш ляльку? На що натякаєш?

– Яку ляльку? Ой, я, напевне, ненароком переплутав? Вибач, то колега попросив зробити замовлення для його доньки. Парфуми й квіти для тебе, а ляльку я йому поверну.

Дочекавшись чоловіка, Людмила знов порушила тему про дитину, але Денис і слухати не хотів: рано ще, він не готовий, хай спершу підніметься по кар’єрній драбині. Та дружина наполягала: роки минають, щоб потім не було запізно, ровесниці дітей вже в садочок водять. І Денис урешті не витримав:

– Будеш мене діставати – піду від тебе.

Та Люда не втрачала надії, що Денис змінить свою думку. Але треба було його якось до такого рішення підштовхнути.

Людмила попросила подругу Ірину запросити їх з Денисом у гості. В сім’ї підростала донечка Алінка, і Люда надіялася почати розбуджувати батьківські почуття в чоловіка. Щоб не йти з пустими руками, купили солодощі та ляльку. Дівчатко дуже зраділо, але потім похнюпилось і заявило, що в Соломійки лялька краща, і вона хоче тільки таку. Добре, що нагодилась бабуся й пішла з внучкою гуляти. А Ірина вирішила розказати, через що такі примхи в доньки.

– Алінка ходить в одну групу із Соломійкою. Соломійка взяла із собою велику ляльку. Дівчинка каже: татко подарував. Я знала, що в її мами нема чоловіка. Сама вона не могла б купити таку дорогу іграшку, значить, добре, що в неї хтось появився. Але  з того часу я не маю спокою, бо дочка лише про таку ляльку й говорить, а це – чи не пів моєї зарплати.

Ця розмова згадалася, коли Ірина зателефонувала Людмилі:

– Бачила твого Дениса в нашому дитсадку. Він мене не помітив. А потім виявилося, що він переводить Соломійку в інший дитсадок, поближче до нової квартири. Хто йому ця дівчинка? Племінниця?

– Уявлення не маю. Запитаю ввечері, після роботи.

В душу Людмили закралася тривога, але вона ще надіялася, що подруга, можливо, помилилася, людей, схожих між собою, багато в світі.

Не встигла Люда закінчити питальне речення, як Денис відповів:

– Ну й добре, що ти вже все знаєш.

– Що знаю?

– Те, що Соломійка – моя дочка. Так, я живу на дві сім’ї. Час від часу не у відрядження їду, а йду до неї. Спочатку то було несерйозно, ми вже й розходилися, але, виявилось, що вона при надії, тож я не міг її залишити.

– Чому мені раніше не сказав?

– Збирався сказати.

– Довгенько ж ти збирався. Тому й не хотів дитини від мене?

– Та яка з тебе мати? Тобі лише б салони й спортзали. А мені сподобалася звичайна жінка, що не заморочується здоровою їжею, а смажить картоплю й готує млинці, ходить у звичайному халатику, а не дефілює переді мною в сукнях.

– Різноманітності, значить, захотілося, то йди.

Як тільки Денис забрав свої речі, а суд ще не встигнув розглянути позовну заяву, Людмила відчула незвичайну слабкість, але списувала це на недавно пережите. Проте стан не покращувався, і вона пішла в поліклініку. Що завгодно готова була почути, тільки не таке: «Скоро стане матусеб. Сім тижнів».

Людмила вирішила нічого не казати Денису. Чи правильно вона вчинила?

You cannot copy content of this page