Борис і Тетяна та їхня маленька донька Аліна жили в невеликому місті. До народження дитини жінка працювала в мерії, а чоловік – в районній держадміністрації. Квартиру на весілля подарувала їй бабуся, в шлюбі сім’я придбала автомобіль і була цілком щаслива та задоволена, що все так легко складається.
Той день в родині все кардинально перемінив. А ніщо не віщувало, що прийдуть такі прикрощі. Таня готувала вечерю. Трирічна Алінка спокійно гралася. Вже все було готово, але чоловік щось довго не приїздив. Таке вже траплялося, нічого не вдієш: робота. Та й на дзвінки він не відповідав. Коли з вулиці почувся звук автомобіля, Таня полегшено зітхнула, чекаючи, коли Борис відчинить двері, але замість нього задзвонив домашній телефон.
– Це сестра Бориса? Вам уже полегшало від тих ліків, що привіз Боря? – запитував жіночий голос.
– Яка сестра? Які ліки? Ви хто? – Таня спочатку подумала, що хтось помилився номером.
– Настя – наречена Бориса Гордієнка, – відповіли на тому кінці, – хіба він вам ще не сказав?
– Нічого не казав, – оговтуючись, відповіла жінка, – а вам що від мене треба?
– Розумієте, кілька годин тому ми з ним розмовляли. Я хотіла познайомити його з батьками, та він сказав, що везе сестрі ліки й за пів години повернеться. Їхати до вас хвилин десять. Вже міг кілька разів туди й назад з’їздити. Мобільний його не відповідає, то я знайшла в довіднику номер домашнього. Боюся, що з ним щось трапилося.
– Так, трапилося, він знайшов іншу, здається, Яну, – відповіла «сестра”, – і якщо ти хочеш за нього поборотися, можу щось порадити, але для цього нам варто б завтра зустрітися. Вибирай, де зручно.
Мозок Тетяни працював із шаленою швидкістю, щоб і емоції приборкати, і про нову пасію «брата» вигадати, і мамі зателефонувати, щоб з Алінкою побула, і план скласти, як невірного чоловіка на чисту воду вивести.
Таня не зважилася зателефонувати Борисовим батькам, які жили в іншому місті: було вже надто пізно, і не хотілося хвилювати свекрів. «Якщо Боря в них, то самі б зателефонували, щоб я не переживала, – міркувала вона. Аж уранці чоловік дався чути, вибачався й виправдовувався: термінове відрядження, неблизька дорога, зламався автомобіль, розрядилась батарея, поки викликав евакуатор і таксі, у готель приїхав за північ, не хотів їх із Алінкою дзвінком будити. Все ніби виглядало правдоподібно, ну, буває ж у житті така чорна смуга, занадто широка як на одну добу. Таня вдавала, що зовсім не сердиться, ну трішки переживала, але добре, що все налагодилося.
Важко було в собі все це тримати: підозру в обмані та зраді, розгубленість, що робити, як діяти далі, до кого звертатись, тож Таня зателефонувала подрузі Галі. Та одразу примчала заспокоїти її, щоб та згарячу дров не наламала, щось на холодну голову порадити.
– Послухай, подруго, та ж не може бути відрядження настільки терміновим, щоб не заїхати додому та не взяти з собою в дорогу зарядне, чисту сорочку та необхідні речі. Адже ж не на поїзд він поспішав, а добирався власним автомобілем. Ти краще передивися, що коїться в нього в шафі.
Коли подруга пішла, Таня все в квартирі ретельно переглянула. Так і є: сорочку й краватку та ще деякі особисті речі Борис із собою таки взяв, навіть кілька сотень доларів прихопив. Коли тільки встиг це зробити? Чому нічого їй не сказав? Що то за секрети? Запитати про відрядження в Бориса на роботі, Таня не наважилася. Вона зателефонувала мамі, щоб посиділа з Алінкою, а сама пішла на зустріч із Настею, маючи на меті познайомитися зі суперницею й з’ясувати, чи не з нею розважався Боря, нібито перебуваючи у відрядженнях.
Настя виявилася симпатичною дівчиною. Особливого шарму додавав їй красиво пов’язаний шалик на білосніжній шиї. Тані стало жаль дівчини, що її так безсовісно обманює Борис. Вона призналася, що є його дружиною, любку Яну вигадала, але має здогадки, що її чоловік крутить голову вже третій. Настя розповіла, що познайомилася з Борисом два роки тому, коли на їхнє підприємство він приїжджав із перевіркою.
Бачилися рідко, але зустрічі були незабутні, вони завжди кудись їхали, крайній раз відвідали парк «Софіївка» в Умані. Борис говорив, що любить її й запитав, чи вийшла б за нього заміж. Настя на запитання відповіла запитанням, чи не хотів би він спочатку познайомитися з її батьками. Тож призначена була зустріч, яка не відбулася.
Борисові «відрядження» в Черкаси і побачення з Настею збігалися в часі. Про це свідчили і фотографії в телефоні. Навесні і восени дівчина була зодягнена в одному й тому ж дорогому плащику, а її лебедину шию прикрашали по-різному пов’язані шалики. Таня їх не любила, навіть у холод не носила, але на шиї Насті вони їй сподобалися, тож вона їй зробила комплімент. І виявилося, що то Борисові подарунки. Таню чоловік також балував, привозячи з «відрядження» щось із косметики.
Коли дві суперниці ще мирно розмовляли, прийшло повідомлення на телефон Насті, де Борис наплів дівчині і про термінове відрядження, і про всі негаразди, пов’язані за автомобілем, дорогою та мобілкою.
– Таню, чи ти б його відпустила, якщо б виявилося, що на цей раз він каже правду і, справді, мене кохає? – з надією в голосі запитала дівчина.
– Та скатертю доріжка. Я зрадника не прощаю, але ти добре подумай, що весь цей час він і тебе обманював, і нема гарантії, що зараз ще одній не закрутив голову.
Таня й Настя довго радилися, як повестися з Борисом: до пори-до часу вдавати, що нічого не сталося, сказати одразу, що все знають, провчити якимось чином… Вирішили поки що нічого не робити, а тримати одна одну в курсі про його подальшу поведінку.
Настя якимось чином дізналася, що Боря таки насправді їздив у відрядження, перше за час роботи в РДА, але не сам, а зі своєю співробітницею Мар’яною, недавно розлученою, і про їхній службовий роман злі язики вже шепчуться за спиною. Таня в свою чергу розказала Насті, що по приїзді Борис помітив деяку її холодність, трохи збентежився й поліз у дорожню сумку діставати подарунок, але, очевидно, переплутав і накинув їй на шию розкішний шалик, а побачивши здивування, пробурмотів: ой то для мами.
– Мені ж презентував недорогі парфуми. Так що ти, Настуню, на цей раз в прольоті, – з гіркою іронією сказала Таня.
Змовившись, Таня з Настею вирушили до Бориса на роботу. Настя красиво пов’язала на шию Тані шалик, сама пшикнула на себе дешевим «шанелем», але спочатку постукали в кабінет до Мар’яни.
– А я вас упізнала, ви – дружина Бориса Анатолійовича. А хто з вами?
– Анастасія – друга дружина нашого султана, – відрекомендувала свою подругу по нещастю Тетяна, – а ви, виходить, третя?
– Не зрозуміла, – мовила геть спантеличена Мар’яна, яка вже почала здогадуватись, про що піде мова, а коли оговталась, продовжила:
– Так, Тетяно, ми з Борисом були в стосунках, але я не збиралась розбивати вашу сім’ю, а зі своєю Роксоланою розбирайтесь самі. І султан ваш мені не потрібен.
– То що, підемо втрьох до Бориса Гордієнка і скажемо, хай розпускає гарем? – Таня хотіла остаточно поставити крапку в цій історії.
Для Бориса візит трьох жінок став неприємним сюрпризом: дружина не простила, Мар’яна не хотіла псувати на роботі свій імідж, Настя не бажала зв’язувати своє життя з таким гультяєм.