fbpx
Історії з життя
Тоньчині подруги давно повискакували заміж, і тільки вона досі сиділа в дівках. Не було у неї ні нареченого, ні навіть зубожілого залицяльника. Тонька вимкнула світло, запалила свічку і, сівши за стіл, почала обережно перегортати пошарпану книгу «Різдвяні та святочні ворожіння»

Варіант з черевиком здався їй найпростішим і вірним. Кидати своє взуття вночі через паркан вона побоювалася, і тому в якості ворожильного інвентарю вирішила використовувати старі батьківські валянки, в яких він місив цемент.

Яшка Катапіллер мав замкнутий характер і, м’яко кажучи, непоказну зовнішність, з цієї причини жіноча стать не виявляла до нього жодного інтересу. Він не поспішаючи йшов зі зміни уздовж яру, поспішати йому було нікуди, – його ні хто не чекав. Порівнявшись з будинком Антоніни, він мимоволі зупинився.

Тонька взяла в передбанника скам’янілий від цементу валянок, вийшла у двір і зі словами: «Покажи звідки прийде суджений» – жбурнула його через двометровий паркан.

Яшка прикрив очі і представив милий образ здобної, рожевощокої, красуні Тоні. Потужний удар збив його з ніг і занурив в пітьму. Яшка прийшов до себе лежачи на дні яру. В очах іскри, а в голові виникло тільки одне питання: «Що це було?»

Тонька знайшла покинутий нею валянок і обімліла від побаченого – ніс валянка вказував туди, де за яром, через перелісок, широко розкинулося міське звалище.

«Невже безхатько?!» Тонька прожогом кинулася додому і почала гарячково гортати книгу. Ворожіння по поліні могло багато розповісти про майбутнього чоловіка. Вона забігла в дров’яний сарай, не дивлячись, схопила перше-ліпше поліно і вискочила на двір.

Яшка дерся по крутому засніженому схилу, кілька разів зривався, стрімголов котився на дно яру і знову ліз вгору.

Тонька подивилася на криве, вузлувате поліно з облізлою корою, завила від досади і, що було сил, запустила його в темряву різдвяної ночі.

Нарешті Яшка вибрався з яру. Він зачерпнув пригорщу снігу і витер ним спітніле обличчя. Удар неймовірної сили обрушився на його голову! Прокинувшись, Яшка знову виявив себе лежачим на дні яру.

Перед очима все пливло, а на лобі утворився шишак завбільшки з яблуко. Свідомість поступово прояснилася і панічний страх охопив всю суть Катапіллера: щось містичне, потойбічне загнало його в яр і тепер утримувало невідомою силою.

Тонька не пам’ятала, скільки часу проридала лежачи ниць на ліжку. Нарешті вона встала, витерла сльози і зі злістю закрила книгу з ворожіннями.

Яшка геть вибився з сил, наскрізь вологий від поту і мокрого снігу,  знову і знову піднімався по схилу, скочувався вниз і знову повз. Зрештою, йому вдалося вхопитися за кущі, що росли по краю яру. Зібравши останні сили, він підтягнувся, побачив вогні селища і…

Тонька впевненим кроком пройшла через двір, відкрила хвіртку і бумерангом запустила прокляту книгу в сторону яру.

Окрик відчаю розірвав тишу ночі. Черговий хлопок в лоб відправив Яшку назад вже второваним маршрутом.
Тонька витягла Катапіллера з яру, принесла додому і два тижні доглядала за ним, як за дитиною. А ще через тиждень вони подали заяву до РАЦСу…

Автор: Oлег Литвин.

Фото – ілюстративне.

Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!

Заголовок, головне фото, текстові зміни. – редакція Інтермаріум.

facebook