Третій рік ми із чоловіком живемо надією. Справа в тому що його батьки нам пообіцяли подарувати будинок. Вони його придбали і там нині ремонт іде. Робимо усе разом, я вже й меблі обрала собі до смаку. А вчора на нас очікувала несподівана новина. Я просто не знаю, як тепер бути.
Батьки чоловіка уже десятиліттями за кордоном працюють. Тут вони собі дім сучасний збудували, зробили там ремонт хороший. Техніка, сантехніка, двір – усе сучасне, дороге і якісне.
На наше весілля вони пообіцяли подарувати нам дім. Вірніше – ключі від будинку і були їхнім подарунком. Ми були дуже щасливі, адже це була для нас обох несподіванка. Як пізніше з’ясувалось, то була недобудова під містом нашим. Але ми не були щасливі. Місце гарне, зручне, все поруч. Дивились і бачили, яким наш дім буде за кілька років.
Уже три роки ми живемо надією. Вкладаємо в ремонт будинку свої власні кошти і сили. Я вже й сад там посадила і квітник чималий є. Цьогоріч уже й перша розсада із теплиці на продаж пішла. Та й роботи вже під кінець. Дрібні недоробки є. але вже й меблі завозимо і я придбала нове постільне. В деяких кімнатах і тюлі з шторами висять. Але ще не живемо, бо доробити все треба.
А тепер уявіть моє здивування, коли я дізнаюсь, що наш дім геть не наш. Сестра мого чоловіка, яка багато років також була за кордоном, вийшла там заміж, але не вдало. Нині вона при надії і вирішила повернутись в Україну. оскільки в домі батьків вона жити бажання не має. а хоче бути сама собі за господиню – так ті віддали їй наш дім.
Нам же просто зателефонували і сказали, що придбають нам щось інше згодом, адже у нас ні дитинчати, ні котеняти, а Надія мусить ростити дитя в достойних умовах.
Я побалакала із Надією, адже в нас завше були гарні стосунки. Вона ж не розуміє, чим я можу бути незадоволена, адже фактично батьки чоловіка все оплатили, то й до неї питань бути не повинно.
Потім ще й свекри мені зателефонували невдоволені тим, що я їхню доньку такими дрібницями турбую. Мовляв, то питання не на часі і вони дітей ніколи не обділяли і не розділяли. Тож і ми матимемо власний дім, але згодом. ніхто не винен, що такі обставини стались.
Чоловікові на телефон фото прилетіло. Його тато із мамою знайшли нам прекрасний дім, що продавався зовсім недалеко від того що ми добудували. Пропонують з’їздити і поглянути, може й придбати.
А я вже нічого не хочу. Руки опустились. Не вірю і чути про тих людей не бажаю.
Як я можу знову вити собі “гніздечко” після такого. Чоловік просить схаменутись, пояснює. що його тато і мама хороші і дбають про нього із сестрою однаково.
Дуже просить поїхати і хоча б поглянути.
А я не хочу. Не можу і не буду.
Ну а ви б після такого повірили б тим людям? Увійшли б в положення сестри? Знову робили б ремонти, садовили б сад, клеїли шпалери?
Зоряна Т.
06,05,2023
Головна картинка ілюстративна.
