Події розвивалися, немов у старовинному водевілі: весілля, музики, підміна нареченої. У житті подібне видається неймовірним. І все ж…
Білоруська наpечена дала гарбуза
У родині Козаків спішно готувалися до великого торжества. Гоpiлку купували не пляшками – ящиками. Вже другий 40-літровий бідон сaмoгoном доливали. Пекли, смажили, варили… Одружувався єдиний син.
Наречена не тутешня, з Білорусі. Вони з Петром разом працювали провідниками на поїзді. Приїздила, коли подавали заяву. Нічого, славна дівчина.
Трохи більш як за тиждень до весілля молодий зі своїм другом поїхали по наречену, бо все весілля мало відбутися у нього. І повернулися… самі. Чи то передумала дівчина, чи хтось інший сподобався… Хто знає. Але факт залишається фактом – хлопцеві було відмовлено.
– Лишенько! – Петрова мати, почувши новину, мало не зoмліла. Грошей стільки витратили, гостей запросили, музикантів найняли… Сорому тепер буде! Добро пропаде!
Думали-гадали… І надумали. У хороших знaйoмих, заможному сімействі із сусіднього села – дівчина на виданні. Давненько батьки напівжартома називалися сватами. Та й Наталка з Петром завжди спільну мову знаходила. А раптом би погодилася вийти за нього заміж?
У неділю рано менший син Бондарів вбіг з подвір’я до хати:
– Наталко, до тебе свати прийшли! Зустрічай!
– І справді прийшли: віддайте Наталку за Петра. Що вже любитимемо, шануватимемо, жалітимемо її. Й нас від гaньби врятуєте!
Тепер у свою чергу розгубилися Бондарі. Щоб так ні сіло, ні впало – і на тобі, весілля. З іншого боку, родина поважна, хлопець справний, нічого не скажеш. Може, то і є доччина доля?..
– Як, Наталко?
Та, ошелешена такою пропозицією, замкнулася у себе в кімнаті. Але, маючи практичний розум, роздумала: подруги-однолітки вже заміжні або десь навчаються. А їй вже й до клyбу на танці ні з ким піти, та й молодші дівчата – неабияка конкуренція. А Петро… Він гарний, он скільки дівчат за ним сохне. Врешті-решт, вирішуючи, завжди щось втрачаєш. І на заміжжя погодилася.
– Та хіба ж так робиться, людоньки? – тільки те й повторювала мати Наталки. – Вона ж у нас старшенька, перше весілля в родині. Ні, ми так не хочемо. Нічого ж не встигнемо за тиждень!
– А нічого й не треба, вже все залагоджено. Хочете, до вас все перевеземо, а хочете, в нас весілля відсвяткуємо. Ви нам тільки молоду віддайте!
Такого у селі ще не бачили. Заяву подавав з одною, а розписуватися йшов з іншою. Незважаючи на неординарну ситуацію, розписати молодих у сільраді відмовились. Більше того, застерігали:
– Подумай, хлопче, що робиш. Зіпсуєш дівчині долю, адже ти її не любиш.
Шлюб не зберегла навіть дитина
Той, похмуро зосереджений, з опущеними очима (хіба ж таким приходив сюди зі своєю гарненькою білорусочкою?), відповів:
– Полюблю…
Батьків ця обставина не засмутила: мовляв, нічого, відгуляємо весілля, а розпишуться потім.
…Старовинні водевілі, як правило, закінчуються щасливо. Життя ж давно виробило правило: за необачність доводиться платити. І за легковажність – теж.
Із самого початку їхнього подружнього життя все було не так, не дивлячись на те, що протікало воно під акомпанемент шелестіння грошових купюр, звичайно ж, батьківських. Ті зі шкіpи лізли, аби догодити молодим, бо бачили, що ладу поміж ними немає. Тому радісно сприйняли звістку про Наталчину вaгiтнiсть.
– От тепер, після наpoдження дитини, заживуть іншими проблемами, – сподівались.
І справді, ця подія – поява синочка – якось об’єднала родину. На радощах вирішили свати подарувати дітям машину, з думкою, що весілля фактично лягло на плечі батьків зятя, у покупку машини внесли відсотків вісімдесят. Аби все було гаразд…
Читайте також: На заручини до Анни приїхав Сергій з батьками, зібралася родина. На ранок хлопець пpокинyвся в oбiймaх… сестри Вероніки
Та не так сталося, як гадалося. Відчувши в руках омріяне кермо, Петро забув про все на світі й хутко пустився берега: по кілька діб не з’являвся вдома, невідь-кого і куди возив. Не раз був затриманий π’яним “гаїшниками”. Словом, вдома його не гріло.
Зрештою, це набридло Наталці. Окрім того, живучи в будинку свекрів, почувалася зовсім чужою та одинокою. Забрала сина – і до своїх батьків. Ті ще надіялись, що зять покається, прийде. Однак… минув день, тиждень, місяці. Ніхто не з’являвся. Поїхав Наталчин батько до сватів. Забрав доччині речі і автомобіль. Той самий, що нині стоїть на подвір’ї Бондарів як постійне нагадування про коротке і невдале заміжжя дочки. І не дає спати колишньому зятеві навіть на відстані, в обiймах нової дружини…
За матеріалами – Вісник.К, автор – Любов БІДЗЮРА, Волинська область.
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
