Три тижні, як до нас сестра чоловіка переїхала з трьома дітьми. Дім у нас просторий, кімнат багато, місця усім вдосталь, от і просили ми її приїхати, деякий час у нас пересидіти. Хто ж знав, чим усе обернеться. От тільки як нам тепер бути?
У самої діти є, але коли стаю свідком такого терпець вривається. Проблема не в шумі, а в тому, що ніякого виховання ж немає. не розуміють усі троє, ні заборон ні прохань. Я не можу вже винести того безладу і неповаги, а мама чоловіка думає, що я просто не хочу допомогти її доньці.
Я зі своїм чоловіком уже 15 років в шлюбі. Маємо і сина дванадцятирічного. У нас нещодавно з’явилася своя трикімнатна квартира, в яку ми переїхали.
Свекруха проживає у маленькій “гостинці”, тому доньку свою вона прийняти не може, зате цілком має змогу критикувати мене за відсутність “гостинності” і розуміння важкої ситуації її доньки. Однак на гостину до нас не поспішає, більш того, доньку запрошує до себе, але саму. І чого б то?
У Оленки, сестри чоловіка троє хлопців. Не знаю, як діти вдома грались, чи то в них реакція на події усі що пережили така, але в моїй квартирі вона дах знімають. От ще тільки по стінам не бігають, а так усе вже перевертом довкола.
Але то нічого, аби їхня мама хоча б якось на те реагувала. Негативно, позитивно, та будь-як. Вона ж дивиться у екран телефону і все – її немає. Кілька разів я просила її дітей заспокоїти хоч трішки, на що вона відповіла:
— А що я їм зроблю? Твоя ж хата, твої племінники, ну скажи ти їм щось.
Я тоді ледь втримала язика за зубами, а це я вам скажу для мене неабияке досягнення. Зробила дітям зауваження, але від того, аби я горохом по стіні кинула, була б більша користь. Нуль, абсолютний нуль реакції.
За три тижні у мене розлетілось дзеркало в шафі купе, тріснуло вікно у залі і затоплено сусідів знизу. Як то відбулось я не знаю, бо ж на роботі була а вдома залишилась сестра чоловіка з дітьми.
Чоловік мій також намагався малих угамувати, але несподівано з-за телефону визирнула його сестриця і виявилось, що пані має голос і неабиякий запас слів. Дуже ї не сподобалось те, як він до племінників звернувся.
Мені дуже соромно, але думаю вже про те, що потрібно своїх “гостей” на вихід просити. З чоловіком уже й в очі одне одному дивитись не можемо, кожен не хоче брати гріх на душу, адже ж діти малі і куди вони підуть. Але вчора наша кавомашина опинилась на підлозі і розлетілись двадцять три тисячі у друзки. От я й не витримала, все Оленці і висловила.
Сьогодні під гучні голосіння свекрухи вони речі свої з нашої квартири винесли. Ніби як до свекрухи всі подались, але відчуваю, що там буде не остання їхня зупинка.
І знаєте що? Я відчуваю себе такою винною, так неприємно і гидко на душі.
І от ніби ж знаю, що права, а так противно. Може вчинити інакше потрібно було?
19,02,2023
Головна картинка ілюстративна.
