Ми з Іваном одружені вже п’ять років, діток поки у нас немає і хоч наше життя не було простим, ми намагалися побудувати родину, засновану на любові та взаємоповазі. Однак з самого початку нашого шлюбу моя свекруха, Галина Миколаївна, була проти нашого союзу.
Вона вважала, що я не пара її синові, і всіляко намагалася завадити нашому щастю. Вона критикувала мене, втручалася в наші справи і навіть намагалася переконати Івана, що він зробив помилку. Ми з Іваном жили в невеликому будинку, який він успадкував від свого батька, батьки його були розлучені, і це було єдиним місцем, де ми могли побудувати своє сімейне життя.
З роками ситуація змінилася. Галина Миколаївна почала слабнути і вже не могла самостійно себе обходити.
Іван і його сестра Марія зібралися, щоб вирішити, як подбати про неї. Марія, яка жила і працювала в місті, не мала можливості переїхати в село, а в мене була менш оплачувана робота, тому всі обов’язки лягли на мене.
— Оксано, ти розумієш, що це твоє завдання? — серйозно запитала Марія.
— Так, я розумію, — відповіла я. — Але якщо я візьму на себе цю відповідальність, хочу знати, що після цього будинок Галини Миколаївни залишиться мені.
Іван і Марія були, м’яко кажучи, здивовані моїм проханням. Вони не очікували такого від мене, як я зрозуміла.
— Оксано, ти ж знаєш, що цей будинок належить нашій родині, — сказав Іван. — Ми повинні вирішити це разом.
— Іване, я розумію. Але хто доглядатиме за твоєю мамою кожен день? Я готова зробити це, але хочу впевненості в майбутньому. Я ж вже не зможу працювати, а яке майбутнє на мене чекає? Це справедлива угода.
Марія і Іван задумалися. Я розумію, що це нелегке рішення, але відступати не планую.
— Оксано, ми розуміємо твої мотиви. Мабуть, це справедливо, але нам треба все обміркувати, — сказала Марія.
Після розмови я відчула полегшення, але водночас не була впевнена, що все зробила правильно. Тепер я запитую себе і вас: чи я правильно вчинила?