Надя розгорнула зім’яту грудку. Швидко пробіглась очима і зойкнула.
— Зовсім забула. Мені треба було заплатити, а я, ти пам’ятаєш, як раз в лікарні лежала — і не втрималася від докору — Ти до речі, два рази до мене прийшов.
Боря не піддався на її прийом і голосно вигукнув:
— Ти мені давай, тему не переводь. Говори, навіщо кредит брала? І кому?
Надя зрозуміла, що найкраще буде зізнатися і тихо сказала:
— Ти пам’ятаєш, минулого року у моєї тітки будинок сильно постраждав від повені? То їй допомогти треба було. А ти тоді сказав, що у неї інших родичів повно і хай вони ворушаться. А я так не можу, просто відмовити, ось і пішла в банк. Я думала, що ти не дізнаєшся, завжди акуратно платила. Але тоді, коли я занедужала, мені було не до цього. Ось так і прострочила — розвела вона руками.
Борю аж затрясло.
— Ти знаєш, коли я з тобою одружився, твоя безвідмовність мене на початках навіть розчулювала. Ти ж ніколи нікому не могла сказати “ні”. Я ще тоді думав, яка відповідальна дівчина, така ніколи не покине в біді. Якщо щось трапиться зі мною, поруч буде. Але я ж не знав, що навколо тебе занадто багато стражденних. Яким постійно потрібна допомога і чомусь завжди в грошовому еквіваленті. І це не рахуючи твоїх родичів. Бачить, Бог, я терпів. Але і будь-якому терпінню кінець приходить, зрозумій. У нас же з тобою нічого немає, крім ооднокімнатної квартири. Ми навіть ремонт зробити не можемо, тому що грошей немає. Не можна бути жалісливою для всіх на шкоду собі. Тому, з мене вистачить, я йду від тебе.
Надя крізь сльози кивнула і опустила голову.
— Якщо вирішив, йди. Ти маєш рацію, але повір, я не можу по іншому. Я не можу відмовити людині, яка просить мене про щось. Мені чомусь соромно стає за себе. Адже я можу допомогти, це в моїх силах. Знаю, що іноді мене обманюють. І мені знову соромно, що я занадто довірлива. І це замкнуте коло, але вирватися з нього не можу, пробач.
Борис стомлено сказав:
— Ось ти це зробила, так? Допомогла, соромно, не можу відмовити. А ти згадай, коли ми вирішили подумати про дитину і у нас не виходило, ти звернулася до свого дядька? Що він тобі сказав ? Плати за прейскурантом і буде тобі щастя. А він на хвилиночку в тій клініці не остання людина. І так завжди. Якщо нам допомога потрібна, всі відразу виявляються зайнятими і недоступними. Де справедливість? Тебе питаю, жаліслива наша. Мовчиш? Відповісти нічого? А хоч раз би відмовилася і всі відразу відстануть .
Надя спробувала заперечити:
— Твій приклад з дядьком не показник. Він же не в приватній лавці працює, з нього теж питають. А про інших. Не завжди у всіх знаходиться час, щоб відгукнутися. Та й не часто я просила допомоги. Незручно мені.
Чоловік огризнулся.
— Тобі незручно, а їм завжди все зручно. Серед ночі піднімуть і все скиглять і скиглять. Ось якби не кохав тебе, давно б покинув. Та й шкода тебе без нагляду залишити, точно залишишся ні з чим. Казочку про свої проблеми розкажуть і ти вперед. Квартиру продаси і повір, ніхто не допоможе, коли ти на вулиці залишишся.
І тут, як крапка в їх суперечці, задзвонив телефон. Надя нерішуче натиснула на кнопку. Чоловік єхидно додав:
— Почалося. Ану, включи гучний зв’язок. — Зі слухавки пролунало — Надійко, рідна наша. Опора і надія нашої сім’ї. Допоможи. Мій Ванька в біду потрапив. На тракторі в сарай сусіда заїхав. Їй Богу, випадково. Тепер Матвій компенсації вимагає. Каже, що кури там були, кози. Обманює він, Надюшо. У нього окрім собаки приблудної, та трьох гусей, нікого не було. Образився він на Ваньку за те що той йому город НЕ зорав, тому і наговорює. А з Матвієм сперечатися марно, у нього все тут під контролем. Його брат у нас в селі у старости шофером працює. Хто ми проти нього. Та ніхто. Ми ж не чужі люди, ти мені племінниця рідна, через тітку Галю, дружину дядька Петра. Допоможи.
Надя дивлячись на посмішку чоловіка, запитала:
— Тітко Віро, давно запитати хотіла. Пам’ятайте, ви у мене грошей попросили на корову. Я вам вислала. Натомість ви обіцяли мені раз в тиждень, молоко з сиром через дядька Рому відправляти. Минуло півроку і я досі все в магазині купую – У слухавці почувся шум, неначе її прикрили рукою. Але мабуть не сильно, тому Надя і Борис почули — Що їй сказати? — І чітку відповідь — Скажи, що пішла корова її з дому і не повернулася. Мабуть на південь подалася — і регіт, явно нетверезий. — От, телепень. Що, так і сказати. Сам же казав, подзвони Надьці, хай грошенят підкине. Вона в місті живе, багатійка. А ми копійки не бачимо.
Тут уже Надя не стрималася і натиснула на відбій.
— Тепер зрозуміла? Ти для них гаманець, причому бездонний. Давай так. Ми міняємо номери телефонів і забиваємо на всіх твоїх стражденних. Або розлучаємося. Раз і назавжди – сказав Борис. Надя заплакала і притулилася до чоловіка — Чому вони зі мною так? Адже я як краще хотіла — Він притиснув її до себе — Таке життя, Надю. Не можна бути хорошою для всіх. Треба вміти відмовляти. Інакше тебе надовго не вистачить. Вони навіть плакати не будуть, просто знайдуть таку ж, безвідмовну.
