– Добре, – сказала я й мило їй усміхнулася, – буде тобі коханий.
А я таки свого чоловіка недооцінила. Думала, що він нічого крім своїх книжок та лекцій не бачить, а він он який! Чому я так швидко згодилася «відпустити» чоловіка? Все дуже просто: він більше від мене залежав, ніж я від нього. Хоч колись ми вчилися на одному курсі, де й закохалися один в одного, але потім я зрозуміла, що наука мене ні нагодує, ні одягне.
Аркадій же покладав надії стати чимось більшим, ніж аспірант, та й мати його б мені ніколи не простила, якби я її синочка з інституту вигнала на хліб заробляти.
Тому вигналася я, бо любила Аркадія і хотіла аби він мав те плече, ту міцну жіночу спину, про яку він буде розповідати, отримуючи Нобелівську премію. З такими думками я й працювала – от-от Аркадій мене оцінить і подякує, що ми живемо в чотирикімнатній квартирі в центрі міста з сучасним ремонтом, він їздить на своїй улюбленій сірій машині, яку кличе «мій японець», їсть в дорогих ресторанах і недбало носить модні речі, яким і справді не знає ціни.
Я навіть не знаю, яка у нього зарплата, чесно.
Діти у нас є, хоч і пізні, бо я старалася все встигнути, але вже дорослі. Я не думаю, що жінка в п’ятдесят вже має прикривати паспорт поминальним вінком. Я ще дуже молодо виглядаю і маю багато уваги від чоловіків, правда, лише словесної, але й це добре.
І от в момент, коли я вже наче видряпалася на той трон щастя і можу спокійно зітхнути, мене за ноги стягує якась молода дівчина і каже, що Аркадій би давно пішов, та я його тримаю.
Хм… Вирішила я його не тримати, але не просто не тримати, а отак кардинально не тримати. Подала заяву і ми поділили майно, йому трохи перепало, але майже все моє на дітях, тому він схопив більшого облизня, ніж очікував.
Я стала жити як жила, тільки тепер не приходилося свекруху вітати з усіма святами, включаючи й дні ангела й дні народження, а вона у мене Марія, тому тих днів Ангела не перелічити і на кожен треба кинути іконку в вайбері.
Діти доволі неоднозначно прийняли татів подвиг, але що вже поробиш?
Аркадій з’являвся на дні народження дітей і виглядав не дуже, бо маленька дитина ще нікому не дала виспатися. Був він без дружини нової, бо я б такого вже не потерпіла, а після свята. Опускаючи очі, попросив у мене грошей.
– Я знаю, що у тебе їх купа, а у нас нема. Дитині всього треба купити, а я просто не вигрібаю на одну зарплату. Оленка ніде не може працювати. Ми переїхали з квартири в гуртожиток! Ти розумієш? В гуртожиток! Я харчуюся в студентській їдальні і у мене постійна печія. Я не можу вже який місяць спокійно виспатися! Оленка нічого не вміє готувати, крім макаронів і гречки, а я вже на це дивитися не хочу!
Я слухала цей ангельський спів і прагнула лиш одного, щоб він не зупинявся. Як приємно, коли чоловік нарешті стає чоловіком, хоч і в п’ятдесят один.
– Аркадію, я дуже за тебе рада, що ти змужнів і став справжнім чоловіком. Це варте будь-яких грошей… але не моїх.
Я наспівувала якусь веселу пісеньку по дорозі додому. Ніщо так не навчить людину, як вона сама себе.
Скільки разів було сказано – бережіть свою дружину, але ж де чоловік це слухає. А потім стоїть і просить у неї грошей і ніяк не зрозуміє, чому йому відмовили. Правда ж, мені тепер смішно?
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
