Це все? – поглянула на мене свекруха великими і здивованими очима. – Марино, ми попереджали, що приїдемо. Зрештою, ти сьогодні іменинниця, невже, підготуватись не могла, у тебе ж відпустка?

Це все? – поглянула на мене свекруха великими і здивованими очима. – Марино, ми попереджали, що приїдемо. Зрештою, ти сьогодні іменинниця, невже, підготуватись не могла, у тебе ж відпустка?

Цьогоріч у мене ніби як ювілей – 40 років виповнилось. Я людина не забобонна, але от саме з цією датою у нашій родині пов’язоно багато не хорошого. з останнього – саме на святкуванні свого сорокаріччя мій тато у засвіти і пішов.

Рішення забути про ту дату було цілком логічним і я про це всім казала ще коли святкували 39 день народження мій. Вирішили із чоловіком завезти дітей до мами моєї і поїхати на Буг на тиждень. Ніби і відпочинок і святкування і час для нас двох.

Та от, ще з червня місяця свекруха зі своїм співмешканцем постійно у мене запитувала як і де я буду відзначату свій ювілей. Мої слова про те, що нічого не буде вона повз вуха пускала і при кожній нагоді говорила:

— Кафе замовили? А скільки гостей буде? ми приїдемо обов’язково.

оскільки мій день народження припадав на неділю. ми з чоловіком замовили будиночок для відпочинку ще з суботи. Вечір п’ятниці я збираю речі, перевіряю за списком чи все є, аж тут – дзвінок у двері.

на порозі з тортом і торбою мою свекруха і Ігор – її новий кавалер:

— Привіт, привіт, – радісно обіймає мене родичка. – А ми завчасно приїхали, аби допомогти підготуватись. Я навіть на роботі у шефа узяла три дні відгулу. Він теж свої вітання передавав і ось, – простягнула чималий торт, – Це від моєї сестри. Шкодує, що не змогла приїхати, робота, сама розумієш.

— Доведеться на два дні затриматись. – каже мені чоловік винувато, – Як то ми маму за двері виставимо. Завтра придбаємо усе необхідне. покличемо друзів на шашлик. Свято саме до нас прийшло. що поробиш.

однак, я була категорична і саказала, що нічого святкувати не збираюсь. нагадала і про тата і про сестру яка у сорок занедужала. Сказала, що хочу тихенько той день пережити і забути, а не слухати тости.

Коли ж свекруха зрозуміла, що ми не тільки їй не раді. але й не чекали її. то дуже образилась. як і чоловік мій. Бачте. я повинна була грати роль гостинної господині. а не говорити прямо усе як було. Мовляв. прийшли гості – приймай.

На відпочинок я поїхала із подругою того ж дня. що було заплановано. Чоловік їхати відмовився і таки накрив стіл для матері і друзів, хоч і без мене. Добре, хоч не вітав ніхто – образились.

Навіть. мама рідна картає мене, бо у цій ситуації вона на боці мого чоловіка. Бачте. я повинна була залишитись і їхати вже тоді, як наші гості непрохані поїдуть додому, бо ж то гості.

От скажіть мені як вірно було вчинити? Хто з нас не правий?

You cannot copy content of this page