Цього разу її “щастя” ледь переступивши поріг, вляглось на коврику і голосно захропло. Поглянула на годинник: четверта ночі. Тихцем зібрала свої нехитрі пожитки. Зупинилась, трохи подумала. Взяла каструлю свіжозвареного борщу і вилила на підлогу. От тепер можна йти спокійно

Борщ Після напруженого робочого дня заходилась варити борщик. Саме такий, як йому до вподоби: з перчиком болгарським і запашними травами. Ніг не відчувала від утоми, проте старалась. Вона ж його кохає… За матеріалами Волинська газета

Нарешті готово. Борщик вдався на славу. Дістала гарненькі тарілочки та сметанку, все поставила на стіл. Очікувала. На годиннику восьму вечора – скоро коханий має бути.

Читайте також: — І не дивіться так на мене, мамо! – мовила невістка дізнавшись про пригоду з чоловіком.- Самі в усьому винні. Ось Вам і бус, і купа “шарових” грошей. Майте! На розлучення сама подам, мене не шукайте і не телефонуйте. Я просила і попереджала. Що буде далі з Сергієм мене не цікавить, якось самі вже

Майже опів на дев’яту – а дверний замок все ніхто не відчиняв. Десята, одинадцята… Зателефонувала – абонент поза зоною. Дванадцята… Борщ вже й охолов.

Лягла відпочити на диван. Міркувала про те, коли і що зробила не так. Можливо, їхні стосунки змінились тоді, коли затрималася на роботі?… Коханий образився, казав, що порядні дружини так не поводяться. Повторював, що зарплата мала, а робота допізна. Вона і плакала, і пояснювала, проте, вже наступного дня повернувся вранці, ледве тримаючись на ногах.

– Це все ти, – промимрив тоді. – Це ти мене до того доводиш…

І знов ревіла і… просила вибачення. І ніби все налагодилося, аж тут –чоловік вкотре повернувся вранці. Без виправдань, просто ліг у коридорі і так захропів. А потім знов о третій, четвертій ночі. Ніби й звикла, бо тих ранкових «візитів». А він одне говорить, що чоловікові треба розслаблятися після робочих буднів.

А як же вона?.. Та хто в дружин про це питає? Вони витриваліші.

– Та твій ще квіточки – спить, коли закладає. А мій Вася ще й галасує, по хаті бігає, зачіпає і мене, і дітей – то у тебе не найгірше, – втішала Ірочка.

Дітей… У них із Андрієм навіть дітей нема…З тими думами й задрімала. Аж ось – шкрябання у дверях. Щастя повернулось. Поглянула на годинник – пів на четверту, а вона так і лежала – не переодягнена на засланому ліжку.

Андрій знову дійшов лиш до коридору. У нього якесь особливе вміння у будь-якому стані добрести додому і не спромогтися ступити й кроку від вхідних дверей до їхнього ліжка.

Поки чоловік хропів на коврику біля порогу, збирала речі. Одна сукня, придбана ще до заміжжя, чотири кофтинки, одну з яких двічі зашивала, двоє джинсів і кілька пар колгот… Колготи мала про всяк випадок, до спідниць, яких Андрій усе одно не дозволяв носити. Ось це і все? Вони прожили чотири роки, а заробітку менше, ніж у поганої найнятої домогосподарки?..

Читайте також: — Ти цілісінький вечір з Юрком, подруго! Знаю, любиш його ще зі школи, але… Він уже не той, що був: програв усе, що мала родина. Заліз в величезні борги, тепер переховується від кредиторів. Сюди лиш заради тебе й прийшов, аби до твоїх статків дістатись

Взяла свщї нехитрі пожитки, складені у звичайний кульок, переступила через свого судженого, що розкинувся на підлозі, і зупинилася. Ні. Вона не зможе йти ось так! Зайшла на кухню, підняла каструлю з борщем і… розлила свій кулінарний шедевр по підлозі. Щаслива зачинила двері…

Вона пішла аби знайти того, для кого знов готуватиме борщ, але він куштуватиме його гарячим.

Автор Злата ВОЛЬНОВИЧ.

Заголовок, головне фото, текстові зміни – редакція intermarium.news

Фото ілюстративне firestock.ru