— Ти цілісінький вечір з Юрком, подруго! Знаю, любиш його ще зі школи, але… Він уже не той, що був: програв усе, що мала родина. Заліз в величезні борги, тепер переховується від кредиторів. Сюди лиш заради тебе й прийшов, аби до твоїх статків дістатись

До цієї зустрічі випускників готувалась особливо ретельно. Чула, що мій коханий однокласник Юрко теж буде. За його життям я слідкувала через соц. мережі: дружина, інше місто, заробітки за кордоном. Що вже в них з дружиною не склалось, я не знаю, але те, шо він вільний то факт. за сюжетом

Коротка червоненька сукня, височезні шпильки, модна зачіска. На мене з дзеркала дивилась успішна самодостатня вродлива жінка. Звісно, він мене помітить, і вже точно я зроблю все від мене залежне, аби вечір завершився в мене вдома.

читайте також: – Хати моєї вам не бачити. Закривайте роти і летіть звідки з’явились. Все давно на Ґеньку-сусідку переписане. Вимітайтесь! – і пішла до церкви

Як на зло пішов сніг. Густий і лапатий, в одну мить перетворив місто в один величезний затор. На зустріч я потрапила з запізненням. Шкільні друзі вже були “теплі” і весело танцювали.

Залишивши чоботи в класі ефектно з’явилась в залі. Що й казати всі ахнули. І звісно, Юрко мене помітив, і запросив до танцю.

Я літала на крилах, все було так, як я і мріяла. Але… Подруга довірливо всигла нашепотіти:

— Ти цілісінький вечір з Юрком, подруго! Знаю, любиш його ще зі школи, але… Він уже не той, що був: програв усе, що мала родина. Заліз в кредити, тепер переховується від кредиторів. Сюди лиш заради тебе й прийшов, аби до твоїх статків дістатись

І тут я зрозуміла чого він від мене не відходить: я ж розповіла і про власну квартиру, і про авто, і про бізнес. У спокої Юрко мене не полишав – мусила тихесенько тікати. Добре хоч шубка поруч. В кишені кілька гривень -на маршрутку вистачить.

І ось пізній вечір, а я в шубі і туфлях стою в снігу і ледь не плачу. Не знаю, чи мій вигляд зворушив, а може то доля, але зупинився таки біля мене маршрутник.

— Вам, як у туфлях в снігу не жарко, шановна? Вам куди?

Я й слова мовити немогла: зуби цокотіли, сльози і ті, здається, перетворились в льодинки

Цікаво: – Ніколи більше сюди не телефонуй, забудь мій номер! І Таню теж не турбуй, ти для нас ніхто! – сказала і вимкнула зв’язок. Інна від безпорадності заплакала

Олексій відвіз мене додому, а через пів року ми зіграли весілля.

От і не вір після цього в долю

Фото ілюстративне firestock.ru