У нас в родині склалася цікава ситуація – ми з мамою мали діток в один рік. Мамі зараз сорок два, у неї вже третя дитина, а мені двадцять один, у мене з’явились близнюки. Є ще середня сестра – Маша, якій зараз вісімнадцять років. Різниця між моєю молодшою сестрою і моїми синами всього два тижні.
Я заміжня, ми з чоловіком хотіли дитину, але коли дізналися, що буде відразу двійня, розгубилися. На такий подаруночок ми не розраховували. Але робити було нічого, в покладений термін я мала двох синів. Зараз їм вже півтора року.
І ось уже півроку, як Маша придумала чудову відмазку – щоб мама не просила її вдома стежити за молодшенькою і допомагати по господарству, вона стала ходити до мене. Привід для мами був ідеальний – мені з двома дітьми не просто, а Маша благородно мені допомагає. Якби вона насправді допомагала, то питань би не було, але сестра приходить відпочивати.
Вчитись Марія у нас нікуди не стала, тому що ще не визначилася, ким хоче стати, коли виросте. Мама вимагати не стала, тому Маша була на вільному випасі. У свій час вона працювала в якомусь магазині, але вже півроку тиняється без діла, прикриваючись тим, що нібито допомагає мені.
На ділі вся допомога сестри полягає в тому, що в холодильнику у нас нічого не залишається. Сестра приходить, сідає ганяти чаї і копатися в телефоні, а коли місце для чаю закінчується, вона тиняється за мною і ниє, як нудно їй живеться.
Мені ж нудьгувати ніколи – на руках двоє дітей, які не дають навіть у вбиральню сходити спокійно, а ще домашнє господарство, яке теж ніхто не відміняв. Увечері з роботи приходить чоловік, якого треба годувати. Прання теж ніхто, крім мене не запустить, а речі потім не розвісить.
Сама сестра допомогти не намагалась, а на мої прохання відповідала жалібним голоском, що хоч тут хотіла перепочити, бо і так вдома її просять цим всім займатися. І я, плюнувши, йшла сама займатися своїми справами. Коли дзвонила мама, цікавлячись як у нас справи, я говорила, що все нормально, справляємося, а Маша у мене найперша помічниця.
Я думала, що сестра кілька місяців відпочине від усієї суєти й почне допомагати. Совість-то повинна прокинутися хоч коли-небудь, але час ішов, а совість продовжувала спати сном праведника. А моє терпіння трималося на ниточці, яка перетиралася.
Зовсім ця ниточка лопнула, коли сестра у мене запитала, чи можна вона до мене жити прийде. Мовляв набридло від мами сюди бігати, краще вже тут жити.
Я віджартувалась, що можна, але вона повинна буде мити посуд і підлоги. Потрібно було бачити її обличчя. Сльози на очах:
— Я вже не можу так. Додому приходжу – роби те, роби се. І тут те саме? Ви тільки про себе і думаєте, а про мене всі забули.
У мене аж ополоник з рук випав. Тобто те, що вона пів року тут лиш відпочиває не є про неї піклуванням? Але я навіть обуритись не встигла. Сестриця вилетіла з дому. Поки більше її не було.
А вчора з мамою говорила і всю правду їй розповідала. Прошу її аби сестру на роботу з татом влаштували. Не можна ж так жити.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.
