Надя і Інна були подругами дитинства. Дружили в садочку, школі і планували дружити в університеті. Проте в їхню дружбу вліз третій – Валентин. Звичайно, що він звернув увагу на Надю і бігав за нею, мов цуценя. Намагався завжди її розсмішити, дати морозиво чи нести важкий портфель. Може, він сподівався на більше, але серце Наді було зайняте не ним. Хіба ця сфера, тема сердечна, залишалася тільки Інниною. І в якийсь день по-секрету Надійка зізналася, що кохає десятикласника Максима. Теж мені новина… Всі кохали Максима, навіть Інна! Вони разом обговорювали кожну рисочку його обличчя, як він на кого подивився і чи посварився зі своєю дівчиною.
І отак вони трійцею й ходили. Валентин намагався зробити вигляд, що йому Надія лиш як друг подобається, тому залицявся до всіх і вся, навіть до Інни. Він мав гарний голос, грав на гітарі і всіх причаровував, як той Купідон, всіх, крім Надії. Та була настільки занурена у власні переживання, що не знати чи й розуміла, що Валентин її кохає.
Після школи шляхи трійці розійшлися. Надя поїхала далеко вчитися, а Інна вступила і місцевий коледж і поринула в студентське життя. Виявилося, що вийшовши з тіні Наді, вона може подобатися багатьом хлопцям. Інна крутила романи, вчилася, веселилася. Так мало би тривати вічно, але навчання скінчилося і настав час рутинної роботи. І час почав відлік назад. Одного дня вона побачила Валентина і привітно всміхнулася:
– Яким вітром?
– Приїхав до батьків в відпустку. А ти все цвітеш і пахнеш. Підемо сьогодні кудись?
– Звичайно!
І це було так гарно, так спокійно – гуляти з ним по знайомих стежках, не намагатися жартувати чи тримати правильно профіль, бо з іншого боку помітно прищ. Не намагатися про все мати компетентну думку, а засміятися і сказати, що ні чорта не знаєш. Отак. Бути собою. А далі вони якось і обійнялися. І це було настільки прекрасно, ніжно, ніби так, як ти завжди хотіла. Вони зустрічалися кожного дня і зрозуміли, що їм погано один без одного, тому вирішили одружитися. І отак Інна стала дружиною і мамою.
Приводів згадувати Надію в контексті давнього кохання не було. Вони взагалі не говорили про минуле, а говорили про їхнє майбутнє. Так минуло щасливих шість років, як раптом на горизонті вибухнула Надія.
Вона зустріла Валентина в магазині і вже не відпускала від себе чи то він не міг її відпустити.
– Як я рада тебе бачити. Розказуй що і як!
– Та все добре, одружений, маємо сина.
– Чудово! А я ще не вийшла заміж. Не знайшла ще своєї людини. Ти пам’ятаєш, як ми колись дружили? Ти, я і Інна? Що то були за прекрасні часи. Ти щось чув про неї?
– Трохи. Я з нею одружився.
– Ти жартуєш?! Не можу повірити! Ну ти й даєш! Я вже йду до вас в гості.
І Надя прилетіла. Свіжа, весела і безтурботна, з гарним макіяжем і фігурою. Інна відчула, що її накриває вже не тінь, а чорна хмара. Вона бачила як тулиться Надія до Валентина, як торкається його руки, обіймає, тормосить за плечі… І сміється на всю свою відьомську усмішку. Валентина накрило чарами, він став так блаженно усміхатися, що Інні хотілося чимось в нього кинути. Її просто рвало на шмаття від ревнощів, але вона намагалася себе стримати. Через дуже довгий час Надія пішла додому і Інна випередила Валерія в пропозиції провести її додому:
– Я прогуляюся і заодно відпочину. А ти, як люблячий чоловік, перемиєш посуд.
– Слухаю і корюся.
Вона йшла мовчки біля Наді. Які вони тали різні, чого лиш скажуть її цокаючі каблучки і її кросівки…
– Я така за вас рада. Ніколи б не подумала, що ви будете разом… У мене стільки тем для розмов, що я буду частим гостем у вас, тим більше, що я буду тут жити…
Серце стислося, але Інна таки змогла сказати:
– Не думаю, що це буде гарною ідеєю. Ти була нашим другом в дитинстві, але тепер ти хочеш бути другові моєму чоловікові? Вибач, але я так ризикувати не буду. Хочеш дружити зі мною – без проблем, але без нього. Сподіваюся, що ти мене зрозумієш.
Фото ілюстративне.
