Свекруха, яка до мене ніколи гарно не ставилася, яка завжди лізла між мною і чоловіком, зараз махала мені перед носом дарчою на моє ім’я! Виходило, що ця розкішна трикімнатна квартира, в якій я прожила двадцять шість років дістанеться мені.
– Так, я сина попередила, що він за свій вчинок залишиться без квартири і хай йде куди хоче, може мати потім мою однокімнатну, але ти ж знаєш, що він мав намір тут розкішно жити, похизуватися перед нею.
– Але чому ви так робите, – все ж вичавила я з себе.
– Все дуже просто, не хочу, щоб квартира дісталася їй, навіть не хочу аби вона переступала мій поріг. Це ж треба так перед людьми себе поставити! Але повір, це до пори, до часу.
І свекруха й справді, як у воду дивилася, що молоде кохання мого чоловіка, через яке він мене виставляв на вулицю, довго не триватиме.
– А що ти хотіла, – казала свекруха, – у нього крім машини і цієї квартири хіба посада хороша, але на ній грошей не дуже заробиш.
Це справді було так, чоловік був при високій посаді, але його виручали хіба премії. А тут прийшла молода співробітниця і закрутила йому голову.
– Чоловіче, та тобі п’ятдесят три!
– Я з нею почуваюся молодим!
Я тільки головою хитала, що пропустила той момент, коли почав чоловік молодитися: записався в спортзал, почав пити якісь трави, годинами сидіти у ванній, купив ще й додому гантелі.
Де ж я думала про якусь іншу, коли щиро раділа, що чоловік нарешті дослухався до моїх порад та почав піклуватися про своє здоров’я, а він просто так хотів сподобатися тій жінці.
А, коли у них вже все зайшло надто далеко, то він і прийшов до мене з мировою угодою:
– Наталю, я тобі куплю квартиру, однокімнатну, а в цій ми будемо жити з Олесею.
– Як?, – це все, що я могла з себе вичавити.
Квартира була матері Святослава і вона завжди казала, що я живу у неї на шиї і те й роблю, що дітей на світ приводжу. Трохи зм’якла, коли я вийшла на роботу, але все одно стосунки між нами не стали тепліші.
Але грошей на своїй роботі я багато не заробляла, чоловік точно більше, тому я подумала, що й так добре, що не буду жити на вулиці.
І ось я вже пакую валізи, як свекруха приходить і каже, що буде між нами угода, бо швидко кохання Святослава скінчиться.
– І це, щоб ще наслідків не було, – каже вона.
Як у воду дивилася, бо через пів року забрала швидка Святослава просто з роботи, пів сторони нерухомої і вже мені свекруха й телефонує:
– Наталю, ось та частина угоди про яку я тобі й казала: доглянь його і квартира твоя.
– Але ви розумієте. що я йому не пробачу?
– Розумію, але й ти мене зрозумій. Я вже не маю сили за ним глядіти, як і коштів. Але як ти не хочеш, то я продам квартиру і найму доглядальницю. Вибір за тобою. Як-не-як, ви прожили життя і не все так між вами й погано було.
І отак я погодилася та поставила чоловіка на ноги. Живемо тепер як сусіди, у мене своє життя і я йому прямо кажу, що маю кавалера, який може скоро стати моїм чоловіком і я приведу його жити в свою квартиру.
– А ти собі вирішуй куди ти підеш, Святославе, бо я не збираюся з тобою й далі сусідити. Я свою обіцянку перед твоєю мамою виконала.
Він не чує мене, й далі за своє, що він раз помилився і йому треба пробачити, мовляв, ми стільки років разом прожили і цей вчинок нічого не означає. І як мені далі бути, що порадите?
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
