— А що, яка свиня була, – чи то робила вигляд чи й справді нічого не підозрювала баба Нюра обводила поглядом кухню, де в кожному місці було все розподілене та розкладене – що на кишку, тушонку, паштет…

— Та яка свиня, отак сала було на пів палця, – закривала собою кухню Марія, але Нюрині очі просвічували її наскрізь і заглядали, навіть в холодильник.

— Нічого їсти не хотіла, ледве дотримала, – й далі закриває собою Марія.

— А свіжина яка?, – аж прицмокує баба.

— Та там на пів зуба було, то хлопці все з’їли, – каже Марія, але з великої ринки так і пахне смачною смажениною та на цибульці зі свіжими шкварками…

— Бачу, банок намила багато, – не вгаває баба.

— Та яке багато, бо вода тепла і не хочу потім в холодній домивати, – вже й банки прикриває Марія.

—А в мене була свиня, не стало метра аби її поміряти, бо я коло того ходжу та знаю – що давати аби сало росло, а що, коли м’ясо. Ви молоді нічого не питаєте та все знаєте. Я такий маю рецепт тушонкииии. Дати?

— Не треба, бабо, бо я вже маю від мами, – відказує Марія та відтісняє жінку до дверей.

— Та йду, бо маю купу роботи, – каже баба і йде.

— Все, вже мені все вдалося і паштет, і кишка, – заломлює руки Марія, – та в мене через неї всі огірки повистрілювали. А хліб хоч би що кидав – не кисне, лиш вона до хати. Ото вже маю сусідку!

Фото Ярослава Романюка