– Олено, ти вийдеш за мене? – запитав Володимир.
– Так, – відповіла я просто, ніби він запитав, що я буду пити, чай або кава.
А почалося все з того, що він прийшов до мене на прийом в поліклініку з малесеньким сином.
– Ви навіщо прийшли? Потрібно було зателефонувати в реєстратуру, ми до таких малюків додому ходимо, – сказала я, приймаючи з його рук немовлятко.
– Я не знав, – знизав плечима чоловік.
Я не стала запитувати про маму дитини, в карті стояла позначка, що мами не стало під час появи малюка.
– Володимире Олексійовичу, запам’ятайте, мене звуть Олена Вікторівна, я – ваш дільничний педіатр, запишіть мій номер на всякий випадок, – строгим тоном сказала я батькові дитини. Він слухняно вніс номер в свій смартфон і для перевірки зробив пропущений.
Коли він пішов, медсестра розповіла мені про цю сім’ю:
– Вони приїхали до бабусі, його матері, він же родом звідси. Закінчив нашу школу, вступив до інституту в іншому місті, після інституту одружився і залишився жити там. Вона теж була звідси, подарувала йому сина. Тільки щось там не так пішло, їй недобре стало. А після цього тато з сином, переїхали в рідне місто.
Я дуже засмутилась, бачила багато за свою практику, але ж не такого!
Володимир через деякий час мені подзвонив і схвильованим голосом сказав:
– У Артемка тридцять вісім, я не знаю, що робити.
В той момент я перебувала поруч з їхнім будинком, забігла, оглянула дитину, виявилося, що у нього так зубки ріжуться. Заспокоїла батька і бабусю, виписала рецепт. Володимир зголосився мене проводити.
– Заодно і куплю все, що ви виписали, – сказав він жваво.
Після цього випадку він став мені іноді дзвонити, то зі святом привітає, то про дитину запитує. Кілька разів ми з ним в кіно ходили і просто гуляли разом вечорами.
– Як там Артем? – питала я зазвичай.
– З бабусею, – відповідав Володимир.
І ось ми одружилися. Я швидко порозумілася зі свекрухою. Вона була навіть рада моїй появі в їх сім’ї, у неї ж турбот стало менше.
Артем ріс, вважаючи мене своєю мамою. Я була задоволена життям і цим несподіваним материнством.
Одного разу під Новий рік ми готувалися до свята в дитячому садку.
– Ким ти хочеш бути на Ялинці? – запитали ми хлопчика.
– Вовком, – відповідав малий.
– Чому? Може будеш лицарем або піратом? – вмовляли ми його дружно.
– Ні, хочу бути сірим вовком, – наполягав на своєму Артем і все тут.
Довелося йти в торговий центр шукати костюм вовка. Нам пощастило, всі костюми вже були розібрані, залишалося тільки два вовки, одного з яких ми і купили для Артема.
Свято пройшло відмінно, потім всі пішли фотографуватися, і в натовпі я загубила сина, стала шукати і раптом помітила його прямо перед собою, в масці вовка.
– Артем, я тебе загубила! – сказала я і схопилася за маску, щоб зняти її і подивитися, чи все з ним в порядку.
– Я не Артем, я Вадим, – сказав раптом хлопчик, виглядаючи з-під маски, і тут же поруч з ним з’явився ще один «вовк».
– Мама, пішли фотографуватися, – сказав другий «вовк». Це був Артемко.
Я дивилася на хлопчиків, вони були абсолютними копіями один одного. Потім підійшла жінка і забрала Вадима. Після свята я наздогнала їх і зажадала пояснень. Жінка не стала противитися і, відпустивши хлопчиків пограти на дитячому майданчику, ми з нею поговорили. Виявилося, що Артем з Вадим – рідні брати-близнюки, а жінка була їх рідною бабусею по матері. Вадим мав певні вади після появи на світ, і Володимир відразу відмовився від нього, забравши собі тільки здорову дитину. А Вадима забрала собі вона, оформивши опікунство.
Я була вражена почутим і ввечері поговорила з Володимиром.
– Так, це все правда, – відповів він, – Я залишив нездорову дитину, я б і цього залишив, але мама наполягла, щоб забрав. Якщо чесно, я їх навіть бачити не можу. Через них не стало моєї єдиної і коханої дружини.
– А як же я? – запитала я ошелешено.
– Ти – хороша, Артему потрібна така, як ти поруч. А нянька надто дороге задоволення, – зітхнув Володимир.
Після цієї розмови щось начебто перемкнулось у мене в середині, я подала на розлучення і відсудила Артемка собі, адже всиновила його офіційно під час шлюбу. А через деякий час усиновила обох близнюків, забрала до себе і їх бабусю, яка виростила Вадима. Сім’я наша вийшла неповною і нестандартною, але ми всі любим один одного і тому щасливі.
Автор невідомий.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.
