fbpx
Історії з життя
– Ти – хороша, Артему потрібна така, як ти поруч. А нянька надто дороге задоволення, – зітхнув Володимир, – Ми з мамою порадились і вирішили, що шлюб між нами і гроші зекономить і мамі поміч у домі буде

– Олено, ти вийдеш за мене? – запитав Володимир.

– Так, – відповіла я просто, ніби він запитав, що я буду пити, чай або кава.

А почалося все з того, що він прийшов до мене на прийом в поліклініку з  малесеньким сином.

– Ви навіщо прийшли? Потрібно було зателефонувати в реєстратуру, ми до таких малюків додому ходимо, – сказала я, приймаючи з його рук немовлятко.

– Я не знав, – знизав плечима чоловік.

Я не стала запитувати про маму дитини, в карті стояла позначка, що мами не стало під час появи малюка.

– Володимире Олексійовичу, запам’ятайте, мене звуть Олена Вікторівна, я – ваш дільничний педіатр, запишіть мій номер на всякий випадок, – строгим тоном сказала я батькові дитини. Він слухняно вніс номер в свій смартфон і для перевірки зробив пропущений.

Коли він пішов, медсестра розповіла мені про цю сім’ю:

– Вони приїхали до бабусі, його матері, він же родом звідси. Закінчив нашу школу, вступив до інституту в іншому місті, після інституту одружився і залишився жити там. Вона теж була звідси, подарувала йому сина. Тільки щось там не так пішло, їй недобре стало. А після цього тато з сином, переїхали в рідне місто.

!-- Composite Start -->

Я дуже засмутилась, бачила багато за свою практику, але ж не такого!

Володимир через деякий час мені подзвонив і схвильованим голосом сказав:

– У Артемка тридцять вісім, я не знаю, що робити.

В той момент я перебувала поруч з їхнім будинком, забігла, оглянула дитину, виявилося, що у нього так зубки ріжуться. Заспокоїла батька і бабусю, виписала рецепт. Володимир зголосився мене проводити.

– Заодно і куплю все, що ви виписали, – сказав він жваво.

Після цього випадку він став мені іноді дзвонити, то зі святом привітає, то про дитину запитує. Кілька разів ми з ним в кіно ходили і просто гуляли разом вечорами.

– Як там Артем? – питала я зазвичай.

– З бабусею, – відповідав Володимир.

І ось ми одружилися. Я швидко порозумілася зі свекрухою. Вона була навіть рада моїй появі в їх сім’ї, у неї ж турбот стало менше.

Артем ріс, вважаючи мене своєю мамою. Я була задоволена життям і цим несподіваним материнством.

Одного разу під Новий рік ми готувалися до свята в дитячому садку.

– Ким ти хочеш бути на Ялинці? – запитали ми хлопчика.

– Вовком, – відповідав малий.

– Чому? Може будеш лицарем або піратом? – вмовляли ми його дружно.

– Ні, хочу бути сірим вовком, – наполягав на своєму Артем і все тут.

Довелося йти в торговий центр шукати костюм вовка. Нам пощастило, всі костюми вже були розібрані, залишалося тільки два вовки, одного з яких ми і купили для Артема.

Свято пройшло відмінно, потім всі пішли фотографуватися, і в натовпі я загубила сина, стала шукати і раптом помітила його прямо перед собою, в масці вовка.

– Артем, я тебе загубила! – сказала я і схопилася за маску, щоб зняти її і подивитися, чи все з ним в порядку.

– Я не Артем, я Вадим, – сказав раптом хлопчик, виглядаючи з-під маски, і тут же поруч з ним з’явився ще один «вовк».

– Мама, пішли фотографуватися, – сказав другий «вовк». Це був Артемко.

Я дивилася на хлопчиків, вони були абсолютними копіями один одного. Потім підійшла жінка і забрала Вадима. Після свята я наздогнала їх і зажадала пояснень. Жінка не стала противитися і, відпустивши хлопчиків пограти на дитячому майданчику, ми з нею поговорили. Виявилося, що Артем з Вадим – рідні брати-близнюки, а жінка була їх рідною бабусею по матері. Вадим мав певні вади після появи на світ, і Володимир відразу відмовився від нього, забравши собі тільки здорову дитину. А Вадима забрала собі вона, оформивши опікунство.

Я була вражена почутим і ввечері поговорила з Володимиром.

– Так, це все правда, – відповів він, – Я залишив нездорову дитину, я б і цього залишив, але мама наполягла, щоб забрав. Якщо чесно, я їх навіть бачити не можу. Через них не стало моєї єдиної і коханої дружини.

– А як же я? – запитала я ошелешено.

– Ти – хороша, Артему потрібна така, як ти поруч. А нянька надто дороге задоволення, – зітхнув Володимир.

Після цієї розмови щось начебто перемкнулось у мене в середині, я подала на розлучення і відсудила Артемка собі, адже всиновила його офіційно під час шлюбу. А через деякий час усиновила обох близнюків, забрала до себе і їх бабусю, яка виростила Вадима. Сім’я наша вийшла неповною і нестандартною, але ми всі любим один одного і тому щасливі.

Автор невідомий.

Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.

Головна картинка – pexels.

You cannot copy content of this page