—Я зробила дуже велику помилку в своїй молодості. Я привела у цей світ дитину від першого кохання у вісімнадцять років. Але дізнавшись про те, що я при надії мій єдиний і коханий, швиденько переїхав в інше місто, і більше я його не бачила і не чула про нього.
Він був звичайним маминим синочком і нічого, як я зараз розумію, свого у цьому світі крім мами не мав. Зустрінь я його сьогодні, то пройшла б повз, навіть не глянувши на нього. Але тоді він здався мені дуже дорослим і благородним.
Мама відразу мене попередила про його наміри. Вона відкритим текстом говорила, що йому від мене потрібна тільки одна річ і все. Але, я ж була найрозумніша і досвідчена! Навіщо слухати дорослих ?! Все зробила по-своєму. Про що зараз і шкодую. Але поїзд, як то кажуть, вже пішов.
Дізнавшись, що при надії, я якомога довше намагалася приховувати це від мами. Але вона і без моїх зізнань здогадалася про це. Відразу відвела мене до спеціаліста, щоб визначили термін, так як мені вона не вірила.
Там мені порадили вирішити цю проблему раз і назавжди, але кардинально. Мама повністю підтримувала слова професора, але я не хотіла. Мама намагалася пояснити, що в моєму випадку дитина, переверне з ніг на голову все моє життя . Пояснювала, що з грошима у нас і без малюка дуже туго. А йому потрібні будуть і підгузки, і харчування, і багато іншого, без чого не обійтися. Але я була непохитна.
У визначений термін з’явився здоровий хлопчик. Все пройшло добре, і дитина була абсолютно здоровою. Я дуже раділа цій події в моєму житті. Але дуже скоро почалися негаразди, про які мама мене попереджала.
Мама завжди мене утримувала одна. І після появи онука, ситуація стала дуже непростою. Мені довелося виходити на роботу і допомагати їй нас забезпечувати. Для дитини, ми знаходили якихось тимчасових нянь, іноді знайомих, або сусідніх бабусь. Про навчання не могло йти й мови.
Через кілька років, коли син пішов до школи, у нас почалися негаразди з ним. До школи він був тихою і спокійною дитиною. Але, як тільки почалося навчання, так відразу все перевернулося догори дном. Всі вчителі на нього скаржаться.
Не знаю чому, але він став геть чужим. Мене слухає, але не чує, як і мою маму. Змінили кілька шкіл, але ситуація чим далі, тим непростіша.
Прокидаючись, щоранку, я ловлю себе на думці про те, що могла б зараз спокійно працювати в якомусь офісі, зустріти хорошого хлопця і в майбутньому створити нормальну сім’ю. А замість цього: я мати-одиначка, з дитиною, яка не дає жодних, навіть примарних шансів на особисте життя.
І як мені тепер жити? Виходить, що мама була права, і я сама собі перекреслила все життя ?!
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.
