fbpx

– Ти сама винна! Ти чого заміж не вийшла, а носом до тепер крутиш? А у Володі родина і я маю йому допомогти!

Ось так мені відповіла мама на моє питання, а де ж маю жити я, оскільки вона продала бабусину квартиру і все віддала братові.

Ми жили з мамою в панельному будинку в двокімнатній квартирі, тато якось поступово з нашого життя скотився в життя ілюзій і його не стало. Це всім нам дало якийсь спокій, бо тато був невдоволений життям, коли не заглядав у чарку і це невдоволення виливав на нас усіх. Тому ми мали за краще, коли він собі десь спить, а тепер от вічним сном.

Мама й до того не сиділа без діла, а тепер почала працювати й вечорами, бо то мила посуд в кафе, то прибирала, а ми з братом росли кожен в своїх інтересах. Я була старшою, тому мала обов’язки, а брат був хлопчиком, тому він мав тільки права. Це мама і бабуся так йому потурали, тому не дивно, що він відбився від рук і, коли йому було вісімнадцять років, то в нашу двокімнатну квартиру він привів свою наречену вже добряче при надії.

На моє щастя, я вчилася і не дуже часто приїжджала до рідного дому, а, коли приїжджала, то бачила, що Ліля або вже при надії, або знову при надії. У них четверо дітей! Четверо! Мені шкода цю дівчину, але ж має бути якась межа? А вона раденька, дивиться на своїх дітей і каже, що вони дуже гарні і треба красу примножувати й надалі. Мені аж волосся на голові заворушилося!

Звичайно, я робила все від мене залежне аби не вертатися додому в це родинне кубло, тому залишилася після навчання в тому місті і там почала винаймати квартиру і працювати.

Мама мені ніяк не допомагала і не питала чи я маю гроші на їжу, бо у неї завжди був перед очима Володик і його орава!

Якось я приїхала на її день народження і з подивом дізналася, що вона продала квартиру бабусі, а гроші вони проїли! Проїли гроші!

– А що ти дивуєшся, – каже мама, – Квартира була однокімнатна, там не так багато вийшло, а ми купили пралку і бойлер і далі ти знаєш, скільки на дітей треба всього?

– А я?

– Що ти?

– Мені не було частки від бабусиної квартири?

– А тобі нащо? Ти молода жінка і на себе заробиш, – здивувалася мама.

Я вважаю таке просто несправедливим! Я теж частина цієї родини і теж хочу мати частку від продажу майна і моя частка є в цій квартирі, але ж вони про це навіть не думають!

– Заміж вийди і все, – казала мені тоді мама, – Тоді будеш мати і квартиру і гроші.

Але я не красуня якась і не так часто на вулиці чоловіки ходять з табличкою «Маю квартиру і хочу женитися на Юлі». У мене повна відсутність особистого життя, я не знаю чого, але не складається, а роки вже мене підпирають.

Коли ж після лютого я зрозуміла, що місто треба покидати, то я звичайно, що поїхала до нас, щоб перебути, як я тоді думала, два-три тижні. Роботу я втратила, а нової не знайшла у нашому місті, бо конкуренція висока і таке враження, що роботодавці хочуть аби ти працювала за миску супу.

Мені прийшлося жити разом з мамою в кімнаті і двома онучками. А це я вам скажу ще те випробування! Свої заощадження я давно проїла, а мої рідні мені в цьому допомогли, бо неможливо було пояснити, що моє брати не можна чотирьом вічно голодним до смачного дітям.

Я просила маму мені допомогти знімати квартиру, але вона категорично проти – їй треба на ноги онуків ставити, а те, що там є батьки, то якось вона того не розуміє. Каже, що я давно мала вийти заміж і все вирішити. Я не розумію, чому я винна в такій ситуації?

Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.

Фото Ярослава Романюка

Автор Ксеня Ропота

You cannot copy content of this page