Дмитро довгенько порпався у шафі, потім кілька хвилин прискіпливо розглядав свій вихідний костюм, бідкався:
– Через кілька днів прийом у шефа, треба мати вигляд на всі сто! Все добре, якби не одне «але»… Цього разу всім потрібно прибути на вечірку із дружинами.
Благовірна аж підскочила від несподіванки:
– Давно мріяла побувати на подібній вечірці. Це як у отих голлівудських фільмах, де дами у вечірніх сукнях та у дорогих прикрасах. Лишень потрібно подумати, де взяти напрокат сукню та як умовити твою мамусю, щоб позичила на вечір свій золотий ланцюжок.
Дмитро зморщився:
– Світланко, кохаю тебе більше за все, але тобі краще побути вдома. Скажу, що захвоpіла чи там ще щось…
– Ти соромишся своєї дружини?
– Та, ні… Розумієш, сонечко, жінки, мов квіти, – найкращими та найдорожчими є ніжні бутони та ледь розквітлі суцвіття.
Дружина спохмурніла:
– Натякаєш, що усі мають значно молодших дружин, а тобі буде неприємно знайомити колег із тією, яка схожа на квітку, яка відцвітає?
– Я такого не говорив, але звісно, що кожному чоловікові хочеться, щоб біля нього була молода та вродлива супутниця.
Кілька днів не розмовляли. Світлана час від часу сідала перед дзеркалом й детально розглядала кожну рисочку свого обличчя, зітхала:
– А колись же була найкращою дівчиною в передмісті! Дмитро годинами простоював під вікнами, аби лише привітатися зі мною. Крутила парубками, немов цигaн сонцем, а тепер той самий Дмитро соромиться признати, що я його дружина.
Не вагаючись, набрала телефон доньки й сповістила, що подає заяву на розлучення. Донечка прилетіла через 20 хвилин і з порогу напустилася на матінку:
– Яке ще розлучення?! Занехаяла себе, половина голови сивої, немає навіть натяку на якусь зачіску! Доношуєш вдома одяг двадцятирічної давності, а взуття знову купляла у секонд-хенді?
– Дитинко, я ж економлю, складаю копієчку до копієчки, щоб вам дати гарну суму на нову машину.
– Я буду роз’їжджати на машині, а ти ходити, немов бoмжиха? Витягуй ці гроші, будемо із тебе робити лялечку!
Тетяна нічому не перечила, бо в душі не хотіла розлучення із чоловіком, а зараз з’явилося величезне бажання довести, що не така вона вже й погана, а лишень трохи недоглянута. Згодилась відрізати косу, яку так любовно укладала на голові, дозволила пофарбувати волосся у каштановий колір та укласти у зачіску. Стиснувши зуби, терпіла, коли донька вищипувала брови.
– Мамусю, заглянь у дзеркало!
– Невже це я?
За кілька годин обрали сукню та взуття. Донька особисто відвела матінку під двері установи, бо боялася, що та в останню хвилину передумає й дремене додому.
Та Світлана й не думала такого… Вперше за багато років відчула себе щасливою. Вона почула безліч компліментів від ділових чоловіків, один навіть поцілував кінчики її пальців та дав свою візитку, натякаючи на тісніше знайoмство. Розшукала Дмитра, не здивувалася, що не відразу її впізнав. Стояв навпроти, мимрив слова вибачення…
– Дмитрику, ти мав рацію, жінки – немов квіти. Але найкращими є доглянуті квіти.
Шеф (ним виявився той пан, що дав візитку) був від Світлани у захваті, навіть протанцював із нею кілька танців. Невдовзі Андрій отримав підвищення по службі.
Автор – Людмила Левченко.
За матеріалами – «Вісник Переяславщини».
Фото – ілюстративне.
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook.
