fbpx
Історії з життя
– Ти така скритна, – ображаються на мене подруги. Треба ж, будинок три роки будували, а ми навіть не знали. Ну, не знали, зате сюрприз який – новосілля за містом! Радійте, м’яско он на мангалі доходить, водичка в басейні чиста. Те, що надувний басейн, це тимчасово, я промовчала

Трохи віддихаємося після марафону будівництво/оздоблення, і до справжнього басейну руки дійдуть. Я свій басейн вже в мріях бачу. Але не хочу, щоб він став копією. Як я одного разу.

Так, я стала скритною. Свої плани і мрії вже не озвучую. Поцуплять, як поцупили у нас друзі попередню земельну ділянку. Яку ми довго вибирали під будинок.

Ми кілька місяців моніторили ринок, виїжджали дивитися на місці. Думали і прикидали. І наостанок їм показали – порадитися, а коли приїхали в контору девелопера оформляти ділянку, вона виявилася проданою напередодні. Друзям нашим сподобалася дуже. Виходить, ми вибирали для них.

Щоб річка близько, щоб дороги без пробок, щоб комунікації прокладені… Станеш тут скритним, хочеш чи ні.

Скільки потрібно уроків, щоб тема зайшла? Мені знадобилося три.

Першою моєю серйозною мрією була любов. Я довго підбирала кандидата. Вибір припав на Павлика. Ми тоді вже два роки займали з ним сусідні шафки в роздягальні. Крім цього у нас ще було багато спільного. Тільки ми двоє могли протистояти натиску нянечки Анни Іванівни і не пити молоко з пінкою. Решта були слабкі духом і підпорядковувалися.

Ще у Павликова мами була машина. В ті часи тато космонавт не таким був би дивом, як мама за кермом своєї машини. Наречений перспективний, що й казати.

Але мене смикнув нечистий поділитися своїми висновками з подружкою Оленкою. І хоча Павлик був майже «тепленький» після того, як я його кілька разів пригостила жуйкою, три рази штовхнула і один раз своєю хусткою витерла зрадницьку соплю під його носом, Оленка перехопила ініціативу і закрутила з ним Любоввв.

Два роки хлопець ходив в нашу групу і Оленці був зовсім не потрібний. А варто було мені заїкнутися про свої плани по його приборкання, як позбулася я мрії і подруги заодно. Робот-трансформер, що Оленка поцупила у брата був, звісно, крутіший від моїх жуйок і носовичка. Я це визнала і відступилася.

А Оленка? Вона переможно ходила повз мене. І весь рік чіпко тримала руку Павлика на прогулянках. Їх любов лише загартувалася, після того як брат Оленки відібрав подарунок. Мабуть Павлик усвідомив, на які жертви заради нього готова Оленка.

Потім нас розвела школа. Але урок я запам’ятала, хоча засвоїла поганенько. Інакше не поділилася б з уже шкільною подругою Світланою ідеєю завоювання Сергія з 10-Б.

Той несподівано витягнувся за літо, погарнішав і прийшов першого вересня в школу справжнім красенем. Ще в дев’ятому Сергій був рум’яним щокатим колобочком. І поки ще не усвідомив своєї метаморфози, його потрібно було терміново «брати», тим більше моє серденько тьохнуло.

План був майже ідеальний. Попереду Осінній бал. І потрібно якось виділитися, привернути його увагу. Пишні зачіски і довгі спідниці – це було трендом в ту осінь. Я розуміла, що кожна постарається, тому мій козир був в іншому. Маленька чорна сукня і ніяких кучерів з начосом! Тоді йому простіше буде помітити мене в натовпі з трьох паралелей старшокласниць.

Я розрахувала все. Ефектна поява з легким запізненням мала спрацювати. І спрацювала б. Але коли я увійшла в спортзал, щедро прикрашений жовтим листям з листів ватману, Сергій уже танцював зі Світланою.

Її сукня була ще меншою і чорнішою, ніж у мене. А волосся було укладене волосок до волоска за допомогою гелю. Вона була ефектна! Вона притягувала всі погляди. А я виявилася банальною копією, до того ж – копією, що спізнилася.

Так-так, Свєтка так само, як і Оленка гордо ходила повз мене, тримаючи Сергія за руку. Майже на всіх перервах. Весь рік. Поки випускний дзвінок не розлучив їх.

Він поїхав поступати в столицю і до нас більше не повернувся. Свєтка спробувала відновити нашу дружбу. Але я кремінь, хоча тепер навіть вдячна їй. Урок закріплений вчасно.

У таких справах я більше нікому не довіряла. А ось з ділянкою слабину дала. І знову клацання по носі отримала.

Автор: Тетяна Бро.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page