Мій чоловік сам водій вже десятирічним стажем, як в вісімнадцять років права отримав, так і за кермом. Машина у нас теж була відразу, але мені від неї толку не було. У чоловіка такий графік роботи, що на всі мої потреби йому просто не вистачало часу. Поки не було дитини, я ще спокійно обходилася громадським транспортом, але після появи сина питання про необхідність другого автомобіля встало гостро.
Чому другого? А тому що чоловік відразу позначив, що за кермо своєї він мене ніколи не пустить. Він взагалі вважає, що жінці за кермом робити нічого. Любить він жартувати на цю тему.
Поки я була в декреті, то автомобіль якось не дуже був потрібен. На прийоми до сімейного я їздила на таксі, батьки в гості приїжджали самі, а більше мені особливо нікуди їздити було. Тому тему я не піднімала, навіщо мені в домі зайві негаразди? Адже якщо не торкатися теми водіння, чоловік у мене чудовий.
Якщо у нього був час, він ніколи не відмовлявся мені допомогти і кудись відвезти-привезти, шкода тільки, що з часом у нього було погано. Робота у нього була роз’їзна з плаваючим ненормованим графіком. Будувати під нього плани було просто неможливо. Але, кажу, перші роки після появи дитини особливих проблем тут не було.
Коли ж дитина пішла в садок, а я вийшла на роботу, без машини було дуже незручно. Працюю я далеко від дому, а садок, хоч і знаходився недалеко, але в іншу сторону. Мені доводилося бігом бігти на автобус, щоб спочатку закинути сина в садок, а потім стрімголов мчати на роботу. Увечері все те ж саме, але в зворотному порядку.
Влітку ці перебіжки були ще туди-сюди, а ось взимку по ожеледі і заметах з дитиною було вже дуже не просто. Коли в одну з таких пробіжок я я розтяглась на асфальті, я твердо вирішила – мені потрібна машина. Але на той момент у мене навіть прав не було.
Чоловік в той час влаштувався інструктором в автошколу і підробляв приватними уроками, Я думала, що проблем не буде, він мене навчить, потім я спокійно здам іспити і отримаю заповітну картку. Але чоловік навіть чути про це не хотів. Він заявив, що нічому мене вчити не буде, що якщо я так вже хочу стати водієм, то повинна сама викручуватися, а він ні копійки на це не витратить.
Ми з цього приводу довго розмовляли, але чоловік стояв на своєму. Я вже опустила руки, тому що з моєю зарплатою викроїти на автошколу було дуже складно, до того ж чоловік відмовився виручати з дитиною. Думала, що ще не скоро сяду за кермо, але допомогли мої батьки.
Вони давно радили мені отримати права, я ж не розповідала їм про позицію чоловіка, а тут в засмучених почуттях подзвонила мамі і поскаржилася. Вона була обурена таким рішенням чоловіка, сказала, що вони з батьком оплатять мені автошколу. Було дуже незручно брати такі гроші у батьків, але мама сказала, що це їх мені подарунок на новий рік і день народження.
Як тільки змогла, я вирушила в автошколу, швиденько пройшла медкомісію, стала старанно вчитися. Від чоловіка я таємниці зі свого навчання робити не збиралася, але і детально розповідати, що і як, не хотіла. Він не сліпий, бачив, що я роблю, але ніяк не коментував. Ми взагалі цієї теми не торкалися. Гроші дали батьки, вони ж перехоплювали сина, поки я була на заняттях.
Іспити з першого разу я не здала, дуже переживала і заплуталася при розвороті. Засмутилася, звичайно. Ще й чоловік удома піджартовував, замість того, щоб якось підтримати або просто промовчати. Настрій був огидним, але я не втратила віру в себе. В результаті з другої спроби я успішно здала іспит і отримала права.
Але це була половина справи, адже свою машину чоловік навідріз відмовився мені давати. І тут мені на допомогу прийшли батьки. Вони взяли кредит і купили мені стару, але дуже хорошу іномарку. Оформлена вона на маму, але це дрібниці, їжджу-то на ній я. Я від щастя стрибала по квартирі. У мене була своя машина!
Чоловік на це моє придбання ніяк не відреагував, тільки сказав, що ніякої участі не братиме в її обслуговуванні. Я тоді не надала значення, була на ейфорії, а зараз в повній мірі відчула, що він мав на увазі.
Спочатку я часто зверталася до нього за допомогою, щоб підказав різні моменти, допоміг з техоглядом, з’їздив зі мною в сервіс, допоміг перевзути машину. Але завжди відповідь була одна:
— Хотіла машину, тепер сама нею і займайся.
Навіть підказати адресу перевіреної автомайстерні не захотів. Все це довелося з’ясовувати самій методом проб і помилок.
Я за кермом третій рік, вже цілком впевнено почуваю себе, всього два штрафи за швидкість. А нещодавно чоловік на звичному місці своєї машини не знайшов. Звернувся у відповідні структури, але поки тихо.
Ходить третій день довкола мене і бачу, що сказати щось хоче, але не наважується. Я ж розумію, що машина йому потрібна, але соромиться сказати. Ну і я мовчу, сама не запропоную. Мені теж потрібно було свого часу і дуже. Він у моє положення не ввійшов. Звісно, я дозволю йому своєю користуватись, він же мій чоловік, але тільки після того, як вибачиться.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.
