fbpx
Історії з життя
— Ти у неї в хаті живеш з тобою вона і буде! Що значить тобі “ТАКЕ” в хаті не треба, я теж до себе не візьму. Бачила в сусідів подібне було, знаєш скільки грошей треба. Я не збираюсь те все тягти, ми на машину практично зібрали… – Нелині діти слів не добирали. До кого з чужини приїде доживати останніх днів матір? В обох були плани на спадок, але не маму 

— Ти у неї в хаті живеш з тобою вона і буде! Що значить тобі “ТАКЕ” в хаті не треба, я теж до себе не візьму. Бачила в сусідів подібне було, знаєш скільки грошей треба. Я не збираюсь те все тягти, ми на машину практично зібрали… – Нелині діти слів не добирали. До кого з чужини приїде доживати останніх днів матір? В обох були плани на спадок, але не маму

Найтяжче було зізнатись дітям. Трималась до останнього, а коли вже тягнути було нікуди таки пішла до Зої, аби та набрала родину Скайпом.

Цікаво: Чоловік навіть не зрозумів, що вона не ночувала вдома. Все було. як завжди, він ні про що не здогадувався не запитував. Жив, ніби вона річ, яка належить лиш йому і нікуди не подінеться

— Маю невиліковну хвоpобу, діточки! Шанс є лишень після вартісного втручання і довготривалої дуже дорогої реaбілітації. Пробачте, що не зможу більше допомагати, хочу повернутись додому аби останні місяці прожити з вами.

Діти вражено мовчали. Так і не змогли сказати ні слова. Неля тихо попрощалась і заливаючись сльозами вимкнула зв’язок. Зоя збігала на кухню за заспoкійливим:

— Тітонько, Ви тільки тримайтесь. Ви ж знаєте ми всі тут за вас молимось! – дивилась повними сліз очима на безутішну Нелю, не знаючи чим і допомогти.

Обоє замовкли. Кожна думала про своє, аж врапт, квартиру наповнили голоси Неліних дітей:

— Ти у неї в хаті живеш з тобою вона і буде! Що значить тобі “ТАКЕ” в хаті не треба, я теж до себе не візьму. Бачила в сусідів подібне було, знаєш скільки грошей треба. Я не збираюсь те все тягти, ми на машину практично зібрали…

Нелині доньки слів не добирали. Вражена Зоя кинулась до комп’ютера вимкнути той проклятий Скайп. Як так вийшло, що зв’язок не завершився вона не розуміла.

На заробітки Неля не від доброї долі подалась: перебудова, втрата роботи. Все. як і у всіх. Була однією з перших заробітчанок. Ой, йой! Здається, двадцятий рік на чужині пішов. Доньки навчились обходитись без матері. Вийшли заміж, мають діток. Тож Неля мусіла тягнути не лишень їх, а й онуків і зятів.

Зле почувалась давно. До спеціаліста записала Зоя. Ця тендітна дівчинка приїхала з України з єдиним бажанням – більше ніколи не повернутись. Вийшла заміж за старшого за себе Італійця. Не все у них ладналось, та Зоя не вішала носа «Нічого тітонько, прорвемось».

— Що робити, дитино? – ридала Неля. – Я ж їм усе, я для них двадцять років у наймах прожила!

Рішення прийшло не одразу. Разом з Зоєю знайшли через знайомих хорошого юриста в Україні. Добре квартира була приватизована Нелею. Не слухаючи прокльонів власних дітей, продала свою квартиру в якій жила старша донька, змусила меншу оплатити половину житла в якому та проживала. Зібраної суми вистачило на перший етап лікyвання.

Далі допомогли такі ж, як Неля заробітчанки.

Неля живе біля Зої. Глядить її малих діток, доки та освоює нову професію. Завдяки новому законодавству змогли оформити пенсію і в Італії і в Україні. На життя має. Хвoроба відступила, хоч і ніхто не знає, чи надовго.

Цікаво: — Ой, дівчата, була я вчора в гостях в нашої шефині! – моя найкраща подруга не помітивши мене за стелажем довірливо продовжувала. – Якби ви бачили, що в неї в домі твориться, а діти, там навіть елементарного виховання не має. Чоловік з останніх сл все те терпить.- Далі я вже не слухала, вилетіла з свого укриття з єдиним бажанням

Найбільша Нелина мрія повернутись додому. Але ніхто і ніде її вже не чекає: діти зреклись, батьків давно вже немає.

— Чужина стала рідним домом, – з сумною посмішкою каже Неля при останній зустрічі. – Їздила в рідне місто нещодавно. Повернулась з гнітючим відчуттям – я там чужа. Вирвано мене з коренем…

Автор Анна К

Передрук заборонено

Фото firestock.ru