— Ти у неї в хаті живеш з тобою вона і буде! Що значить тобі “ТАКЕ” в хаті не треба, я теж до себе не візьму. Бачила в сусідів подібне було, знаєш скільки грошей треба. Я не збираюсь те все тягти, ми на машину практично зібрали… – Нелині діти слів не добирали. До кого з чужини приїде доживати останніх днів матір? В обох були плани на спадок, але не маму
Найтяжче було зізнатись дітям. Трималась до останнього, а коли вже тягнути було нікуди таки пішла до Зої, аби та набрала родину Скайпом.
— Маю недугу, діточки! Шанс є лишень після вартісного втручання і довготривалої дуже дорогої реaбілітації. Пробачте, що не зможу більше допомагати, хочу повернутись додому аби останні місяці прожити з вами.
Діти вражено мовчали. Так і не змогли сказати ні слова. Коли мовчання стало нестерпним Неля тихо попрощалась і втираючи змокрілі очі вимкнула зв’язок. Зоя збігала на кухню за рятівними краплями:
— Тітонько, Ви тільки тримайтесь. Ви ж знаєте ми всі тут за вас молимось! – дивилась повними сліз очима на безутішну Нелю, не знаючи чим і допомогти.
Обоє замовкли. Кожна думала про своє, аж врапт, квартиру наповнили голоси Неліних дітей:
— Ти у неї в хаті живеш з тобою вона і буде! Що значить тобі “ТАКЕ” в хаті не треба, я теж до себе не візьму. Бачила в сусідів подібне було, знаєш скільки грошей треба. Я не збираюсь те все тягти, ми на машину практично зібрали…
Нелині доньки слів не добирали. Вражена Зоя кинулась до комп’ютера вимкнути той Скайп. Як так вийшло, що зв’язок не завершився вона не розуміла. Напевне Неля так і не розібралась куди тиснути.
На заробітки Неля не від доброї долі подалась: перебудова, втрата роботи. Все, як і у всіх. Була однією з перших заробітчанок. Ой, йой! Здається, двадцятий рік на чужині пішов. Доньки навчились обходитись без матері. Вийшли заміж, мають діток. Тож Неля мусіла тягнути не лишень їх, а й онуків і зятів.
Зле почувалась давно. До спеціаліста записала Зоя. Ця тендітна дівчинка приїхала з України з єдиним бажанням – більше ніколи не повернутись. Вийшла заміж за старшого за себе італійця. Не все у них ладналось, та Зоя не вішала носа «Нічого тітонько, прорвемось».
— Що робити, дитино? – розгублено дивилась на неї Неля. – Я ж їм усе, я для них двадцять років у наймах прожила!
Рішення прийшло не одразу. Разом з Зоєю знайшли через знайомих хорошого юриста в Україні. Добре квартира була приватизована Нелею. Не слухаючи “ласкавих слів” власних дітей, продала свою квартиру в якій жила старша донька. Зібраної суми вистачило на перший етап відновлення.
Далі допомогли такі ж, як Неля заробітчанки.
Неля живе біля Зої. Глядить її малих діток, доки та освоює нову професію. Завдяки новому законодавству змогли оформити пенсію в Італії. На життя має. Недуга відступила, хоч і ніхто не знає, чи надовго.
Найбільша Нелина мрія повернутись додому. Але ніхто і ніде її вже не чекає: діти зреклись, а батьків давно вже немає.
— Чужина стала рідним домом, – з сумною посмішкою каже Неля при останній зустрічі. – Їздила в рідне місто нещодавно. Повернулась з гнітючим відчуттям – я там чужа. Вирвано мене з коренем…
Автор Анна К
Передрук заборонено
Фото firestock
