Я розворушила осине гніздо і не знаю, як зробити так аби було по-старому.
Все сталося між мною, братовою та свекрухою, ситуація холодного миру тепер перетворилася в їхнє об’єднання проти мене! А до цього ж все було навпаки! Я дуже хочу вернути той час, коли ми з свекрухою «дружили» проти братової!
А все мій довгий язик чи то був Меркурій в Сатурні, бо гороскоп мій на той день точно мав бути неблагополучним.
Але по-порядку, аби вам була зрозуміла картина. Моя свекруха Наталія Якимівна має двох синів, старший Микола – мій чоловік уже двадцять два роки, і Максим, який одружений п’ять років.
Між дітьми була велика різниця у віці, тому й така велика різниця в тривалості шлюбу.
Відповідно, мене свекруха знає довше і вже недоліків у мене вишукує менше, а ще ми живемо окремо, тому можу сказати, що свекруху маю золоту. Мала.
І от з’явилася Оленка і стала об’єктом нашої з свекрухою ситуативної дружби та приязні. Свекруха мені про неї розказує щось, а я те слухаю, мов маслом по душі – головне, що не про мене такі слова сказані.
Аж тут почала Оленка й до мене лащитися, мовляв, ми обоє невістки, то треба триматися купи. І давай мені на свекруху наговорювати – вже мене з другого боку маслом по душі.
Я, що при одній, що при другій, язика добре тримала за зубами, пакості не розмусолюю, лише хіхікаю та головою киваю. Бо я добре знаю, яка моя свекруха була на початках в’їдлива, тому всі «добрі» слова нової невістки були просто в ціль.
Олена виявилася не такою вже й поганою і вона мені дуже мене нагадувала.
Звичайно, тепер я на сто відсотків впевнена, що свекруха говорила подібне про мене й мою родину, але пройшло надто багато років від нашого весілля, тому вона майже все забула. Майже.
– Ти уявляєш, – говорить свекруха чи не кожного разу, як ми приїжджаємо, – Її родина просто вирішили й надалі паразитувати на моєму синові. Я те ще помітила, коли вони гроші зі складки собі взяли, а молодим нічого не залишили. Тепер хочуть аби він їм ремонти в хатах робив. Він що – мільйонер?
В свою чергу, Олена говорила про свекруху:
– Ти уявляєш, яка вона дріб’язкова? Назарчику виповнилося рік. То вона на хрестини не принесла дитині ніякого подарунка. Сказала, що стільки мені в хустку заплела, що стане йому до вісімнадцяти років. Лідо, весілля було два роки тому!
З часом подібні розмови вже перестали мене тішити, але тут стався новий виток – вони вирішили жити з батьками. Відповідно, що не приїду, то обидві сідають на вуха і давай одна на одну наговорювати.
Ну скільки можна про ті хрестини і те весілля? Все настільки одноманітне і крутиться навколо декількох образ, які можна просто обговорити і відпустити. Але ж ні, мало того, що собі життя отруюють і мені теж перепадає.
Я тиждень опісля ще в тих їхніх перепалках варюся…
І от недавно я впорола дурницю – звела їх докупи і сказала, що вже не витримую цього.
– Просто відверто поговоріть між собою і дещо треба або відпустити і забути. Аби до кінця зрозуміти, що сталося. Мені обридли ваші плітки одна на одну – я хочу спокійно приїхати і відпочити від міського шуму. А тут ви одна на одну гав та гав.
І пішла.
Приходжу, а вони собі так любенько розмовляють, я й втішилася, що вони помирилися. Я до них з питаннями, а вони мене ігнорують! Уявляєте?
Навіщо я до них влізла і почала мирити, мені ж тепер гірше, бо вони обоє тепер миють кості мені, а між собою любенько усміхаються.
Як мені все повернути назад, бо я не хочу знову бути нелюбою невісткою. Хай я рідко приїжджаю, але все одно це неприємно, коли тебе ігнорують!
Фото Ярослава Романюка.
