— Ти уже доросла, доню! Хочеш розлучитись з чоловіком – твоє право, але про те, щоб повернутись з дитиною до нас з татом і мови бути не може. Ми тебе виростили вивчили, дай і нам для себе пожити. Твоє життя, твоя особиста справа.
За столиком кафе сиділи дві жінки років п’ятдесяти, мабуть, давні подруги, і жваво розмовляли. Одна з них, блондинка в окулярах. Друга – дорого і зі смаком одягнена яскрава брюнетка – справляла враження рішучої особи, яка знає, як жити. Брюнетка охоче ділилася своїми знаннями з подругою.
– Ми з чоловіком своїй дочці три роки тому перед весіллям сказали відверто, – мовить брюнетка. – Мовляв, дочко, все, що могли, ми тобі дали, і навіть більше. До двадцяти трьох годували, навчали, одягали, розважали, на ноги ставили, хоча за законом зобов’язані були тільки до вісімнадцяти. Далі давай сама. Нам, батькам, треба встигнути ще пожити для себе, тому, будь ласка, більше на нас не сподівайся.
– Та ну! – зітхнула блондинка в окулярах. – Скажеш теж, «давай сама» … У житті різні обставини бувають. І що значить «до вісімнадцяти зобов’язані, а потім ні»? За дітей завжди серце у батьків не на місці, скільки б років їм не було. Можна подумати, якщо дочка до тебе завтра з’явиться з речами, ти її на поріг не пустиш і відправиш назад до чоловіка, або на вокзал?
– Ну, так. Відправила її назад до чоловіка – саме в такій ситуації! – засміялася брюнетка. – З’явилася наша красуня з дитиною – на той момент чотиримісячною – і сумкою з памперсами. Я, каже, розлучатися буду, напевно.
– Оце так! – охнула блондинка. – Нічого собі! А що трапилось? Ти не розповідала …
– Так там і розповідати нема про що! Непорозумілася вона з чоловіком. Перестав він їй, бачте, давати гроші відколи вона в декретній відпустці.
– Як перестав?
– Та так. Забрав всі карти, в тому числі і з декретними грошима. Каже, якщо тобі щось треба, скажи, я куплю. І дійсно, купує. Сам привозить продукти, платить за комуналку, якщо що потрібно дитині – одяг, іграшки, памперси – теж без проблем. Після появи малюка, поїхали в магазин, купили їй пару суконь на літо, босоніжки … Але ось тільки готівкові гроші чоловік їй в руки давати не хоче.
– А чому?
– Каже, щоб не гуляла з дитиною по магазинах і супермаркетах, нічого там робити. Ну, це офіційна версія. Що вже там насправді у них сталося, не знаю. Поки обидва працювали, таких проблем не було, а в декреті ось.
– Слухай, але так теж не можна, я вважаю! – зітхнула блондинка. – Якась сума, нехай невелика, на руках повинна бути. Гігієнічні засоби, наприклад, або водички попити, або булочку, або журнал почитати, доки дитина спить в колясці …
– Свєта, ну який зараз журнал, двадцять перше століття на дворі! Ти багато бачила молодих мам з паперовими журналами в руках, тільки чесно? Вони зараз в телефонах сидять. Гігієнічні засоби чоловік їй сам купує, водички попити можна з дому взяти, а без булочки і обійтися можна.
– Ну, в принципі, так. Без усього можна обійтися.
– Загалом, я дочці так і сказала: чоловік тобі зраджує? Ні! Ось і не накручуй. У тебе відмінний чоловік і немає проблем, таких, щоб розлучатися. До того ж йти тобі, кажу, з дитиною нікуди. З чого ти взяла, що ти нам з батьком тут потрібна, в двокімнатній квартирі? Кажу, вирішила розлучатися – розлучайся! Але до батьків на шию повертатися не потрібно! Викликали з батьком їй таксі і відправили назад.
– Поїхала?
– Звісно. Поїхала, живе з чоловіком, все в порядку, внучці ось уже півроку виповнилося. Поображатися на мене якийсь час, не без цього. Але зараз спілкуємося нормально.
– А з грошима як? Налагодилося? Став їй чоловік давати гроші?
– А я навіть і не питаю. Це не моя справа! Вона доросла людина, пішла жити самостійно з сім’єю – нехай живе! Нехай сама вирішує проблеми. Вона знає тепер, що ніяка кімната, її в нашій квартирі не чекає. Сподіватися можна тільки на себе.
Без підпису.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news заборонено.
