Аліна була його другом. З тих друзів, які мають спільні інтереси, люблять однакову їжу, дивляться одинакові фільми, слухають однакову музику. Таким другом, що Віталій часто не розрізняв, що вона дівчина. Він з самого початку не вирізняв її як дівчину, а потім вона була тим «другом», який немає ані віку, ані імені. З часом перестав зустрічатися з іншими друзями-хлопцями, бо вони були надто далекими, чи не розуміли його, чи конкурували з ним.
Але вона ніколи такого не робила – завжди була поруч, завжди підтримувала і розраджувала, радила якісь дівчачі речі, допомагала зрозуміти як він має поводитися з тою чи іншою дівчиною, щоб краще їй сподобатися. Разом потім стібалися з якоїсь чергової перемоги, яка переставала його швидко цікавити. Вона допомагала йому в навчанні, писала реферати, курсові, давала конспекти. Одним словом – справжній друг.
А одного разу Віталій побачив її з іншим хлопцем і побачив її. Чи то ревнощі розкрили очі, чи то справжнє почуття вирвалося на волю, але він зрозумів, що не хоче її ні з ким ділити. Він не дав хлопцю шансу її обійняти біля під’їзду. А взяв за руку і повів додому. Вони почали зустрічатися і більшого щастя він не почував. Не треба було прикидатися, що щасливий від прогулянок за ручки безкінечними одноманітними вуличками міста, не треба було купляти квіти і стовбичити з ними в очікуванні, не треба було сидіти на нудних фільмах. Не треба було виглядати і подавати себе кращим, ніж ти є насправді, вірніше, не кращим. А іншим. А з нею він справжній!
Десь через років п’ять зустрічання, він таки вирішив одружитися з найкращою дівчиною на землі:
– Ти вийдеш за мене? – він з радістю дивився в її величезні здивовані очі.
– Ні.
Аліна захоплювалася ним від нього з дитинства. Вони сиділи разом за однією партою і в якийсь момент, вона зрозуміла, що немає кращого за цього хлопчика в усьому світі. Вона була відмінницею, тому залюбки допомагала Віталію з домашньою роботою, допомагала з контрольними, приходила до нього додому і підтягувала з ним математику чи українську. Віталій вчитися не дуже хотів, тому залюбки зіскакував на фільми чи музику. Залучав до свого світу аби їй так віддячити. Аліна мала зовсім інші інтереси.
Але якось прочитала інформацію про створення фільму, який він дуже любив і тоді побачила, що він у захваті від неї. Тобто, від того, що вона озвучила. І Аліна, як працьовита і цілеспрямована дівчинка, почала його підгодовувати інформацією з того, що цікавило його: який переклад пісні, яку він любить, коли вийде продовження «Шаленого Макса», дарувала йому на день народження відеоігри. Коли Віталій почав цікавитися іншими дівчатами і просив передати записку чи взнати номер телефону, Аліна рюмсала цілу ніч. Можна бути найкращим другом. Можна. Треба. Вона й це робила.
Після закінчення школи, поступила в той же університет, куди запхали й Віталія. Вона все ще його любила. Вона чекала, наївно, коли він побачить її справжню, але цього не ставалося. Та подія з іншим хлопцем біля під’їзду не була під лаштована. То був Тарас, він писав смішні повідомлення, грав на гітарі і говорив їй компліменти. Вона поступово виринала з того світу, куди себе втягла з Віталієм, але тоді сталося те «чудо прозріння». Вона ж цього хотіла стільки часу! І ось її винагорода! Він закохано дивиться на неї! На неї!
Ці п’ять років зустрічання показали їй тільки одне – вона змарнувала стільки часу на речі, які її ніколи не цікавили, по-справжньому. Ніколи. Вона пробувала поступово віддалятися від Віталія, але він цього не помічав. Він так звик, що вона «друг». А їй було тісно в цих стосунках. Вона хотіла вибратися вже й негайно. Тому й сказала те, що мав би сказати друг – чесне й правдиве, бо ж вона «найкращий друг».
Автор: Ксеня Ропота.
Фото ілюстративне.
