fbpx

У Анни все в житті складалося. Після школи, вступила до університету. А до захисту диплома батько зробив коханій донечці подарунок, шикарну квартиру в центрі міста. Заміж вийшла за велике своє кохання, і все у неї начебто було чудесно. І раптом ця хвороба

Біда прийшла звідки не чекали. Лікарі боролися до останнього, але на черговому огляді розвели руками. Ніяких поліпшень.

Спустившись на прогулянку в лікарняний сквер, Анна сіла на лавочку, що стала їй за останніх пів року рідною, і милувалася заходом сонця. Вона вже усвідомила і змирилася з тим, що кожен захід може стати для неї останнім. А тут ще й чоловік почав рідко приходити посилаючись на невідкладні справи. Але до неї долітали чутки про його невірність. Що бачили, мовляв сусіди як він водить в їх квартиру іншу. Вона намагалася не думати про це. Зараз головне жити.

Її невеселі роздуми перервав приємний, чоловічий баритон.

– Що сумуємо, красуне?

Ага красуня, особливо, після хімії і шести місяців проживання в лікарні хоч зараз на подіум, на конкурс краси, хотіла відповісти Анна. Але після того, як вона підняла очі, і побачила перед собою молодого хлопця у візку, передумала, а просто простягнула йому руку і порушуючи етикет вимовила.

– Анна, а як вас звати?

– Не повірите мама назвала мене Карлом, так і живу з цим ім’ям.

Вони довго розмовляли про все, і ні про що, поки медсестра не прийшла і не відвезла Карла в відділення.

Наостанок вони домовилися зустрітися тут же в цей самий час завтра. Хоч Анна і розуміла, що завтра для неї вже може не настати.

Ранок настав сонячний і радісний. Нянечка принесла Анні в плату букетик весняних квітів, і підморгнувши сказала,

– Кавалер велів передати!

Анна зраділа, думала що, від чоловіка, але коли взяла букетик в руки побачила маленьку записочку.

– Величній і не зрівняній королеві Англії Анні від її вірнопідданого Карла.

Вона посміхнулася, подивилася у вікно. Сонце все так же світило на небі. Їй було сумно і прикро. За що, чому, чим вона прогнівила небеса. З сумних роздумів її вивів шум в коридорі. Через кілька секунд до неї в палату в’їхав Карл, а за ним незнайомий чоловік.

– Ми домовилися з твоїм лікарем, і звичайно – ж, якщо ти не заперечуєш, сьогодні їдемо в захоплюючу подорож.

Анна спочатку розгубилася. Куди і навіщо їй їхати? Але потім подумала, та що їй втрачати, адже кожна її година може бути останньою, і вона не хоче просто лежати і чекати.

– А поїхали! –

Радісна посмішка з’явилася на обличчі Карла. – Ура ми їдемо!

Переліт не зайняв багато часу, Анна напрочуд прекрасно його перенесла. Вона озирнулася. Кругом були тільки гори і ліс, нескінченний як море. Їх зустріла древня як світ грузинка, в національному костюмі, не в тому в яких виступають артисти, а в повсякденному житті, красивому і дуже зручному. Вона подала Ганні чашу з напоєм. Сказала грузинською, як Анна здогадалася вітальну промову. Напій здався Аннусі трохи дивним, але з ввічливості вона випила його до дна.

Прожили вони в цьому царстві гір і лісів два тижні. І щоранку, і кожен вечір вона пила цей напій, вже звикнувши до його незвичайного смаку. Вони гуляли по стежках і насолоджувалися чудовими красотами і повітрям. І говорили, говорили нескінченно. Здавалося що вони знайомі вічно. Анна навіть не помічала, що у неї більше не болить голова, і ночами вона не прокидається від страху.

Настав час вертатися додому. Карл запитав, куди її відвести, додому чи в лікарню.

– Додому-сказала Анна.

Переступивши поріг дому, вона зрозуміла що, тут вже господарювала інша жінка. У передпокої валялися жіночі туфлі, і цей запах чужих дешевих парфумів. Вона увійшла до кімнати, там по хазяйськи, на дивані розвалився її чоловік і якась дівчина.

Анна на диво спокійно сказала.

– Даю тобі дві години щоби ти зібрав свої речі, і покинув мою квартиру.

– Ти ж казав, що вона вже за крок до вічності, і ця квартира буде моєю!- дівчина заметушилася по квартирі в поспіху збираючи свої речі. Прощай і не шукай мене!

На ранок Анна поїхала в клініку. Лікар довго вивчав знімок, і з подивом оголосив результат.

– Ви абсолютно здорові!

Анна не йшла, а летіла назустріч Карлу. Схопила коляску, і закрутила його.

– Я здорова, співала вона на різні голоси і знову кружляла хлопця. Потім зупинилася, присіла перед ним, і майже одними губами прошепотіла.

– Поклянись що ти ніколи не залишиш мене!

– І не сподівайся – відповів їй посміхаючись Карл.

Автор: Istoriyi po budnyakh.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page