Я працюю з першого курсу універу. Обрала для себе професію юриста я ще в школі і досі не шкодую про свій вибір. Моя справа мені подобається і приносить непоганий дохід. У кар’єру було вкладено багато сил, коштів та часу. Зараз у мене вже є певна репутація у моїй сфері, можливе подальше кар’єрне зростання.
Шість років тому я вийшла заміж за Миколу, з яким познайомилася по роботі. Він працював у наших партнерів, був одним із помічників юриста. Ми з ним однолітки, але в нього кар’єра складалася не так успішно, як у мене. Та й такого бажання будувати її також не було. Він взагалі досить часто замислювався про зміну діяльності.
У нас три роки тому з’явилася дитина, але в декрет я не йшла. Спочатку допомагала моя мама, а потім ми найняли няньку. Я не могла собі дозволити розсиджуватись у декреті. Колектив у нас такий, що підсидять миттєво. Чоловік намагався сидіти з дитиною, але через тиждень ми зрозуміли, що поки він не справляється, тому зупинилися на варіанті з нянею, яка і в садок відведе-приведе, і нагодує, і позаймається, і викупає.
У чоловіка є батьки, вони живуть в області у своєму будинку і займаються господарюванням. Там є чим займатися, у них, можна сказати, своя ферма. Самі вони торгують м’ясом, молоком, яйцями, молочними продуктами власного виробництва. Живуть вони непогано, але й працюють, звичайно важко.
Ми з чоловіком кілька разів приїжджали до них у гості, я подивилася на те, як вони мешкають, і зрозуміла, що ніколи не зможу так жити. Не в плані того, що вони не добре живуть, а скільки вони роблять. Це нескінченна якась робота. Мене таке не спокушало ніколи, я далека від сільського господарства.
Коли розпочалася вся ця історія, нас усіх відправили на віддалену роботу. Сидіти у чотирьох стінах не хотілося, і батьки чоловіка покликали нас до себе.
– Чого ви там у коробці своїй бетонній сидіти? Приїжджайте до нас, тут свіже повітря, простори, продукти свіжі, все своє. Будинок великий, помістимося.
Ми й поїхали. У свекрів насправді було дуже добре. Не так галасливо, як у місті, жодних сусідів над головою, а до шуму тварин ми швидко звикли. Але я усвідомлювала, що це так, відпочинок та екзотика. Це мені тут максимум місяць буде добре, а потім я завию і рвону до міста.
А ось чоловік перейнявся всією цією сільською романтикою. Його відправили у відпустку власним коштом, тому весь час він приділяв допомозі батькам. Я ж продовжувала працювати, точніше намагалася це робити, бо інтернет у свекрух ловив погано. Іноді доводилося брати машину та їхати ближче до міста, щоб надіслати документи.
Якось увечері сидячи зі свекрами на веранді після вечері чоловік мрійливо протягнув, що він би й не їхав, то йому тут подобається. Раніше дурень молодий був, не розумів, як тут добре, а тепер ось розкуштував.
– Так звільняйтесь та приїжджайте, нам працівники зайвими не будуть. Розширимо господарство, буде більше виручки, житимете гарно, – пожвавилися батьки чоловіка.
Я посміхнулася і сказала, що пропозиція дуже приваблива, ми подумаємо над нею. Сказано це було з ввічливості, але всі, навіть чоловік, сприйняли це цілком серйозно. З того часу тема переїзду на ферму піднімалася майже щодня.
Я сподівалася, що в місті чоловік схаменеться, повернувшись у звичний ритм життя, але помилилася. Робота його й досі не надихала, а тепер він ходив туди без задоволення узагалі. Розмови про переїзд не припинялися.
– Добре, переїдемо! Ти там радісно махатимеш лопатою і доїтимеш корів, а що робити мені?
– Ти зможеш працювати віддалено. До того ж дитині краще житиметься на свіжому повітрі, – спокійно відповідав чоловік, викликаючи мою криву усмішку.
– Ну, тоді звільняйся, теж будеш по господарству допомагати. Мама знайде тобі якусь нескладну роботу, – пропонує чоловік.
Ось чого не хотіла, так це працювати на фермі. Не для того я стільки сил вклала в кар’єру, щоб тепер кинути все і на фермі сидіти качок пасти.
Останнім часом наші обговорення переростають у непорозуміння. Чоловік заявив, що відпрацьовує останні два тижні та їде до батьків. А це означає, що або я їду з ним або розлучення, тому що я не бачу сенсу зберігати таку сім’ю. Що за справи? Я тут, він там, яка то вже сім’я.
Розлучатися я не хочу, чоловіка люблю, але й він мене повинен зрозуміти – я надто багато вже вклала, щоб ось так все залишити. Але чоловік вважає, що кидати особливо нема чого, подумаєш – робота. Які можна запропонувати компроміси, я вже не уявляю.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.