У будинку усе перевертом, а мені байдуже. Сусіди хочуть викликати службу опіки, а мені усе одно. Якщо ці діти рідному батьку не потрібні, то що я можу сама зробити.
Мій чоловік пішов з сім’ї, і, напевно, вже точно назавжди. Ні, він не проміняв мене на іншу жінку, просто покинув нас. Пішов, можна сказати, навіть благородно: залишив нас у своїй квартирі, сам зняв житло. Аліменти платить неофіційно, але я точно знаю, що віддає нам половину, іноді навіть ще підкидає. Спілкуватися зі мною не хоче, до дітей приїжджає, звільнившись від роботи. Іноді приділяє мені 5 хвилин по телефону, але частіше говорить про розлучення – має намір подати заяву в найближчі дні. Я благаю його повернутися, але він навіть і чути не хоче. Ось уже третій місяць як він живе окремо.
Так, я спочатку звинувачувала його в усьому, намагалася аби рідня і друзі на нього вплинули. Вони щось намагалися зробити, але чоловік їх і слухати не хотів, а тепер багато хто взагалі на його бік став. Кажуть мені: проаналізуй все, що ти сама наробила і в чому винна, а потім і його звинувачуй. Я аналізувала, так, є і моя вина, але ж не йти після цього з родини? Як він не може зрозуміти, що мені важко зараз з дітьми, що я його ще люблю, що можна ще якось повернути все назад. Я зрозуміла всі свої помилки, можна ж знову почати все з самого початку, а він не хоче!
Чесно кажучи, дітей в такій кількості, тим більше – майже одного віку, він теж не хотів. Його мрія була – одна дитина – син. Ну в крайньому випадку двоє дітей з великою різницею у віці. Але вийшло так, що вже за шість місяців після появи першого сина я знову відчула, що стану мамою. Чоловік був проти категорично. Але, як тримаючи на руках доньку, я могла подумати щось лихе. проти життя, яке в мені ледь зародилось. Він говорив, що я і з одним не справляюся, у мене все з рук валиться, брудно скрізь, але я пообіцяла, що змінюся, і все буде чисто. Після появи сина я дійсно стала справлятися зі своїми обов’язками. Два роки у нас була ідилія в родині, але чесно кажучи, мене напружувало це постійне прибирання, прання і годування.
А тут знов ті ж симптоми. Чоловік був категорично проти третього малюка. Він і так залишив улюблену справу заради більш оплачуваної роботи. Але як завжди – все вирішує жінка. Я вперлася і все тут: дитина житиме! Чоловік став брати ще й підробітки. Казав чесно: заради грошей, і щоб менше вдома бувати. Він до останнього сподівався, що я щось зроблю, але я була невблаганною.
Після появи третього малюка наші відносини геть зіпсувались. Ми вже й поговорити спокійно не могли. Доки ще моя мама допомагала, ще сяк так протягнули. А тільки мама поїхала…
Я весь час вдома з дітьми. Старший навіть в садок не ходить – пробували віддавати, але він частіше занедужував, а з ним і двоє молодших. Та й мені колись водити його в сад. Діти є діти – вони завжди все розкидають, розмальовують, розсипають, а я не встигаю за ними прибирати. У домі дійсно знову стало дуже брудно, за, що знову вичитував чоловік. Апетит у мене пропав геть, а ось чоловікові треба було багато готувати – він працює за трьох. Йому потрібна була повноцінна «доросла» їжа, про що він мені завжди нагадував, але мені дійсно ніколи було готувати конкретно для нього. Він лаяв мене за напівфабрикати і часто харчувався десь у себе в їдальні, якщо вдома не готове. Він педант з гарним апетитом. А в мене ні їжі смачної, ні чистої оселі.
Думаю, він точно вже не повернеться. У домі зараз узагалі все перевертом, а мені на все це наплювати. Сусіди – дуже спостережливі і «доброзичливі» люди: сказали, що якщо я у себе порядки не наведу, то вони комісію викличуть щодо захисту дітей. А мені все одно! У самої думки здати їх всіх до притулку, я не справляюся, і вони мене зовсім не радують. Раз батькові не потрібні, то і мені теж – немає у нас більше сім’ї. Хай краще матимуть догляд і хороших батьків ніж таку матір, яка ні з чим не справляється.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news. – заборонено.
Головне фото ілюстративне – firestock.
