У доньки черевики зимові порвались, а до зарплати ще два тижні. з кредитки не хотіла таку дорогу річ брати, тому вирішила “згрішити” і потягнути кілька тисяч із заначки нашої. Відчинила шафу, звичним рухом хотіла узяти пухкий конверт, але на місці його не було. Я мало дар мови не втратила, не думала ніколи, що здатна так швидко шафу перебрати і все передивитись. Набрала чоловіка, а той мене “заспокоїв”.
Гроші ми з чоловіком на навчання доньці відкладали останні вісім років. Аліна у нас молодчинка, відмінниця і мріє стати лікарем. Вже зараз, хоч і у восьмому класі лиш, вона поглиблено вивчає хімію і латину. Не все вдається легко, але вона дівчина наполеглива, ми добре бачили, що до мети своєї вона дійде, тому й самі почали готуватись заздалегіть.
Відкладали третину наших заробітків, що б там не було і на що б гроші не були потрібні. Спеціально заради цього щоліта їздили із чоловіком до Польщі на сезонні роботи, адже якщо Алінка на бюджет не потрапить, то кошти нам потрібні будуть чималі. Самі розумієте, що назбирали ми досить таки “кругленьку” суму і вже б і “видихнути” могли, як Алінка заявила. що знайшла медичний коледж за кордоном і там буде змога потрапити до якогось дуже відомого інституту і отримати диплом міжнародний. Коротше, тато з мамою знову затягнули пояси.
А це в Алінки черевики порвались і я аби нові придбати вирішила із тих грошей, що відкладали узяти. Уявіть моє здивування коли я їх не знайшла, мало не посивіла. руки трясуться. дзвоню чоловіку, а він мене “заспокоїв”.
— Не переймайся, – каже так спокійнісінько. – Я їх сестрі в Канаду вислав, забув тобі сказати. Ти ж знаєш, що їй там не просто одній, а за оренду житла треба платити, та й діток годувати теж. Вона піде на роботу і вітдасть усе.
Я так і сіла. Його сестра ще в березні минулого року із дітьми поїхала кращої долі до Канади шукати. Не знаю, чого, але вона вирішила що там усе їй буде на блюдечку і заживе вона одразу дуже добре. Реальність виявилась геть іншою і трішки поживши там, вона почала жалітись на те, як їй складно і важко одній із чотирьма дітьми. А мій чоловік виявився добрішим навіть за чоловіка сестри – все що мав віддав.
Минуло три місяці і нічого не змінилось, тільки одна я для всіх не така. Справа в тому, що я чекаю і нагадую сестрі і її чоловіку про те, що вони повинні нам повернути, те що брали, а ті кажуть, що я не тактовна, адже їм і так важко, а тут ще й я.
Свекруха уже не раз на розмову мене викликала і казала, що в родині так поводитись не можна, мовляв через мене псуються відносини між усіма.
Але я не здаюсь і відступати не збираюсь. не прошу чого – віддайте те що моє і все.
Хіба я не права? Чи треба мовчки чекати, бо їм нині і без моїх нагадувань важко?
Раїса К.
21,08,2023
Головна картинка ілюстративна.
