У кохання з першого погляду ніколи Маринка не вірила – казки для довірливих то все. Але коли побачила реакцію свого чоловіка Василя на незнайомку, аж сама відчула, як між ними іскра та промайнула. « От і кінець моєму спокою!» чомусь подумалось. І не даремно.
На те родинне свято іти не хотіла. Ніби щось відчувала недобре. Горнулась до свого Василя і мов кішка муркотіла – просила вдома залишитись.
— Ну, кицюню, – говорив обіймаючи, – ну ти чого? Он і сукня у тебе нова! І я уже зібраний. І, як ми пояснимо батькам, що не з’явились на їх ювілей?
Ішла із тяжким каменем на душі. Просила дітей далеко не відходити і чоловіка зайвого не перехилити. Хоча навіщо? Він у неї і не вживає. Подруги заздрять – такого мужчину відхопила Маринка: спокійний, при посаді і все в дім, все про сім’ю піклується.
Маринка не раз усміхаючись повторювала:
— Ви заміж по любові виходили, а я довго чоловіка обирала, аби усе життя не жалкувати. От найкращого і маю.
Тільки Бог відає скільки сил і хитрощів поклала Маринка на те, аби найперспективніший парубок на курсі став її чоловіком. Навколо конкуренток – тьма. А зуміла таки Маринка свого Василя до РАЦСу затягнути. Хай не по любові, хай через майбутнє дитя, але ж живуть уже десять років разом. Маринка щодня йому нагадує, як його любить і цінує. Оте “кохаю тебе” у неї через слово, і дітей привчила, аби казали, як батька люблять. То аби родина міцніша була!
От правду кажуть, чим похвалишся без того і залишишся. Від того, як завмер і вмить змінився в обличчі її Василь, як зашарілась та блондинка при знайомстві, навіть Марині жарко стало. Відчула, як земля захиталась під ногами і її світ летить шкереберть.
Усе не відразу почалось. Після ювілею ще тиждень Василь ходив, як у воду опущений, а потім знову став самим собою. Маринка не звикла себе обманювати: перевіряла його телефон, соц. мережі і поштову скриньку. Скрізь тиша, нічого підозрілого. Але Василь… Вона відчувала, що щось не так. Горнулась ще більше до нього, дітей наставляла, аби просили тата про допомогу у найменшій справі.
— Хай не заради мене, так хоч заради дітей у сім’ї залишиться.
Десь через рік постійних підозр і вишукування хоч якогось доказу його невірності, він сам у всьому зізнався.
— Пробач! – сказав якось буденно, – Я не власний над собою. Дивлюсь на тебе, а думаю про неї. Я не можу ні жити ні дихати без неї. Зі мною вперше таке. Я кохаю її.
Маринка готувалась до такого. Але коли почула, усі слова враз із голови вилетіли. У скронях лиш вистукувало “Іде до неї. Не втримала”.
Отямилась у палаті. Розгублений Василь дивився на неї сповненими сліз очима.
— Рідна моя, прости! Прости мене нерозумного. Чому ж ти одразу не сказала? У нас буде дитинка. Дівчинка, нарешті дівчинка.
Маринка нічого не розуміла, але сама присутність чоловіка навіювала спокій. « В такому положенні не покине. Він занадто правильний. Я усе зроблю, аби зі мною лишився!».
Їхній донечці шість. Цьогоріч Василь і Маринка поведуть її у перший клас. Маринка таки зуміла зберегти своє щастя і родину. Василь знову каже, що кохає лиш її, лиш у його очах десь глибоко сум і розчарування. Але то пусте! Головне сім’я є. І своє жіноче щастя Маринка нікому не віддасть.
Хай навіть і кохає її чоловік уже багато років іншу, але це її чоловік і її родина!
Автор Анна К.
