Я погана мати. Мій син щасливий
«У мене 2 сини. Старший дожив до 18 років, як я тепер розумію, випадково. Він побував у всіх гуртках і секціях, які лише можна було знайти в місті, вивчав англійську усіма можливими способами, включаючи відвідування закордонних шкіл”.
“Мій старший син об’їздив півсвіту, опановуючи в поїздках історію і географію. Відвідував театри, музеї і виставки не менше двох разів на тиждень. Дружив з пристойними дітьми не менш пристойних батьків. Тому що я була дуже хорошою мамою і мріяла, щоб він був кращим за всіх, неодмінно закінчив найкрутіший університет і побудував карколомну кар’єру.
Після закінчення 9-го класу він зібрав речі, помахав мені рукою і поїхав за сотні кілометрів в провінцію. Вступив до автодорожнього технікуму і оселився в гуртожитку.
Чи треба пояснювати, що я пережила?
Мене врятував рік щотижневої психотерапії. Ридаючи, я знову і знову запитувала себе: чому він так зі мною? Я йому, а він мені… Невдячний!
Потім почалася глибока переоцінка, довга і складна. Начебто багато років тому чиясь впевнена рука перевела залізничну стрілку – і поїзд з рейок у моєму житті перескочив на рейки життя мого сина. Зараз важливо було відпустити ситуацію, перестати шукати винних і повернутися на свої рейки. Я поступово звільнялася від контролю, тривожності та гіперопіки, вчилася приймати дітей такими, якими вони є, і не намагатися їх насильно ощасливити.
Читайте також: Моя радосте і гордосте! Мій синочку, щасливої тобі долі: Ольга Фреймут показала, як відсвяткувала день народження сина
Через рік я хвалилася психологу, що син добре вчиться в технікумі та став дуже самостійним. Що у нього з’явилися справжні друзі, він тепер набагато частіше посміхається. Що після технікуму він збирається до армії, а потім вступати до університету. І що я пишаюся ним.
Я перестала звинувачувати себе за те, що не знаю, на які гроші він живе, що він їв сьогодні на вечерю і чи є у нього тепла шапка і взуття. Що жодного разу не бачила його залікову книжку, ми зідзвонюємося раз на місяць, а зустрічаємося раз на півроку. Жaх, так? Ні.
У нас теплі стосунки, зустрічі приносять нам справжню радість. Він першим підтримав мене, коли я повідомила, що залишаю бізнес у столиці та їду жити до моря. Він сказав: «Мамо, життя одне. Роби так, як хочеш».
Як я раніше розуміла своє материнське завдання? Мені здавалося, що моя дитина повинна:
- вчитися в гарній загальноосвітній школі тільки на четвірки і п’ятірки;
- дотримуватися режиму дня і гігієни, правильно харчуватися;
- бути зайнятою цілий день (щоб не вешталася у дворі з поганими компаніями і не грала цілий день в комп’ютерні ігри);
- різнобічно розвиватися, займатися музикою і спортом, знати кілька мов, робототехніку;
побачити світ.
Категорично? Це ще не все. Вона повинна спробувати якомога більше занять і якомога раніше визначитися, що буде робити в житті. А якщо визначитися не може, отже, вирішу я. Тому що дитина моя, я краще за всіх знаю, що їй потрібно.
Зараз я бачу в своїх діях тільки одне – маніпуляції. Адже вирішити, що для дитини добре, і забезпечити їй це добре – це маніпуляції. Турбота – це інше: дати дитині те, чого вона сама хоче. Даючи дитині найкраще, я не врахувала головного: вона це краще не просила.
Що від батьків, за великим рахунком, потрібно? Навчити дітей жити без нас. Це означає любити їх, забезпечувати їм безпеку і в цьому безпечному просторі дозволяти самим приймати рішення і нести за них відповідальність.
А що ми зазвичай робимо? Проживаємо життя за свою дитину, змушуючи її відповідати нашим очікуванням і виконувати наші мрії.
Зараз доріс до шкільного віку молодший. Я спостерігаю за ним і вчуся у нього жити із задоволенням. Наше життя влаштоване комфортно, неспішно, без метушні. Я бачу здивування в очах матусь його однокласників: треба неодмінно чимось займатися (спортом, мовами, танцями), дитина повинна розвиватися.
Для чого треба? Кому повинна? А жити коли? Він хоче спробувати себе в боксі – ми йдемо в спортзал. Хоче переглянути фільм – купуємо квитки в кінотеатр. Англійську мову він вчить самостійно на сайті, я дізналася про це випадково кілька днів тому.
У п’ятницю ми прогуляли школу, в суботу цілий день подорожували по узбережжю, харчуючись хот-догами і пончиками. Нічого у нас не заплановано. Щоранку, прокидаючись, ми вирішуємо, як проведемо цей день.
– Сашо, я пишу статтю. Відповідай на запитання: ти сьогодні щасливий?
– Я щасливий на 101%.
– Чому?
– Тому що мені добре і радісно. Мені подобається, як пройшов день.
Будь ласка, любіть своїх дітей і живіть своїм, не їхнім життям”.
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
