Про те, що собою Галя являє, я зрозуміла, коли отримала з Америки передачу від сина. він завжди щось мені передає, а, коли дізнався, що Андрійко одружився, то вже й невістці старається теж щось поставити, то парфуми, то взуття.
– Фе, – скривилася вона, – Вони що думають, що я буду в такому ходити? Та у нас мода в селі в сто разів краща, ніж в тій Америці, я таке й до стайні не одягну!
Я нічого не сказала, бо ж у кожного свій смак. Якщо вона не хоче, то я сусідам роздам, ще ніхто не відмовився від одягу.
Хоч могла подякувати і комусь з подруг дати, яка мені різниця. Хто ходить?
Але вона таке потрактувала як те, що її в родину приймати не хочуть і від того часу почала Андрієві казати, що він у них живе і має їхній дім до ладу привести. Син не проти такого, але ж він мільйони не заробляє!
– Мамо, – каже він мені, – вона мені загадала на день народження золото їй купити і хоче аби я вікна в хаті поміняв. У мене на те й на те грошей не вистачить. Чи могла б ти мені позичити?
Звичайно, що я в сховок і дала синові гроші, бо мені Микола пересилає по сто доларів щомісяця, то я маю копійку і син про це знає.
Поставив він вікна і купив їй золото і наче Галя вже повеселіла, але потім вирішила, що я маю вже й про документи на хату думати.
– Ви сердечниця, в разі чого, то ще морочитися з судом або Микола захоче вернутися, – почала вона мене переконувати переписали вже хату на Андрія.
– Чекай, Галю, – кажу їй я, – Я лиш рік як на пенсії, я ще хочу бути в своїй хаті господинею. Та й як Микола за кілька років приїде, то ти його й на поріг не пустиш.
Вона нічого не сказала, зате вже Андрієві почала говорити, що брат в Америці шикує і ще й хату мою дістане.
Я вже нічого не розуміла, бо ж при сватанні, то її батьки заявили, що нікуди доньку не пускають і вона буде лише коло них, а тепер їй моя хата в око впала.
Аж тут нова затія – прийшли наче до мене в неділю на вареники, як у Галі нова ідея:
– Скажіть Миколі аби підшукав для Андрія роботу, хай туди поїде на кілька років, а там вже мені буде легше згодитися на дитину. Купимо квартиру в місті, в хаті полагодимо дах, проведемо воду… Як буде на наступний раз Микола телефонувати. То ви йому скажіть про це.
Я дивлюся на Андрія і нічого не розумію. У нього ж нормальна зарплата, він працює у сватів, як той віл, бо й косить і громадить, і копає. А тут – їдь від молодої дружини, бо їй вже треба квартири.
У мене є кілька тисяч в старому черевику і я вирішила віддати їх синові:
– Бери Андрійку, бо їхати від молодої дружини в світи, то ніколи ще шлюб не врятувало.
– Ні, мамо, – каже Андрій, – Я нічого у вас більше не візьму, а як буду міняти дах, то лише у вас.
Перевіз додому свої речі і дійсно взявся за нашу хату ремонтувати. Але не на мої гроші, хоч я й витрачаю на обід для майстрів, але то ж не грубі гроші. Галя прибігала миритися, а далі й передумала, далі свати до нас ходили, одним словом, буря в ложці води. Як можна бути такими колотними людьми?
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
