Невістчина таємниця.
– Леоніде, ти ж сьогодні відпочиваєш? З’їзди до бабусі. У мене завал на роботі. Нагодуй її. Там суп на плиті. Нехай хоч кілька ложок з’їсть, – зателефонувала Марина до сина. І знову засіла за комп’ютер та папери. Ох уже ці звіти.
Години до третьої вона нарешті впоралася з ними і знову зателефонувала синові.
– Ти у бабусі був?
– Та я тільки вийшов від вас, розмовляли з бабусею. Вона розповідала мені про батька. А я зараз подумав, чому ти мені ніколи не розповідала про нього. Я про батька знаю тільки з бабусиних розповідей.
– Вона ж його мама, вона про нього краще розповідає, – спробувала пожартувати Марина. – Ну все. Я працюю. Па.
Марина поклала слухавку, робота в думки не йшла. Розмова із сином нагадала минуле.
Павло любив її зі школи, мало не з першого класу. Завжди посміхався, коли їх дражнили наречений та наречена. А Марина сердилась і на тих, хто дражнив, і на Павла. Які вони наречений та наречена, вони просто друзі.
Після закінчення школи Павло освідчився, а Марина відповіла на це:
– Яка любов? Ми ж друзі, розумієш. Ти ж Пашка, який давав мені списувати, який грав зі мною в хованки, котрому я розповідала свої секрети. Розумієш, друзі.
Потім вони довго не бачились. Марина вступала до вишу, Павло пішов працювати, відслужив у армії. Марина писала йому листи, розповідала про студентське життя, він їй відповідав, розповідав про армійське життя.
І потім вони товаришували, телефонували.
У першу ж відпустку Марина поїхала відпочивати на море. Там і познайомилась із Миколою. Він гарно залицявся, дарував квіти і говорив гарні слова. У нього Марина і закохалася вперше у житті. Але роман закінчився разом із відпусткою. Виявилося, що Микола одружений, любить своїх дружину та доньку.
Марина вдома розповіла Павлові про курортний роман, він шкодував її, розважав походами у кіно та кафе. А коли Марина зрозуміла, що при надії, Пашка запропонував побратися.
– І тебе не турбує, що дитина не твоя?
– Анітрохи. Я кохаю тебе і вже люблю твою дитину.
Батьки Марини були раді такому зятю. Вони були впевнені, що у доньки з Павлом роман ще зі школи. Батьки Паші також не здивувалися. Коли було весілля, живіт уже було видно.
Молоді жили з батьками чоловіка, у них квартира була більша. Марина зі свекрухою порозумілися, і навіть, можна сказати, потоваришували.
За місяць до появи сина Павла не стало у дорозі додому. Після прощання свекруха попросила невістку залишитися жити в них хоча б до появи дитяти. Марина погодилася, їй було щиро шкода батьків чоловіка.
Після виписки Марину з сином забирали свекри: «Поживи в нас трохи, поки Леонідик маленький. Нам важко одним залишатися». Марина погодилася, у неї не вистачило сміливості засмутити свекруху звісткою, що це не їхній онук.
Бабуся з дідусем душі не чули у онукові. Навіть знаходили схожість із сином. Свекруха питала: «Марино, якщо ти вийдеш заміж, ти ж не заборониш нам спілкуватися з онуком?»
Марина плакала, обіймаючи свекруху, через те, що зберігає цю таємницю.
Заміж Марина більше не вийшла. Незабаром після того, як не стало Паші, відійшов у засвіти і його батько, а залишати свекруху одну Марина не наважувалася. Так і прожила із нею. Льоня виріс, отримав професію і одружився. Живе окремо.
Тепер свекруха зовсім погана. Лікар виписав її та сказав, що їй залишилося кілька місяців.
– Мам, ти спиш? – Марина зазирнула до кімнати. – Поїси трохи?
– Не хочу. Льоня був, він мене годував. Добре, що ви у мене є. Бог забрав рано у мене сина та чоловіка, але подарував вас.
– У мене є таємниця, – несміливо почала Марина. – Вона мене тяготить. Я хочу попросити пробачення.
– Ти про Льоню? Та я знаю, що він не Павлів. Зрозуміла одразу, коли побачила його вперше. Паша ж погодився його прийняти, отже він наш. Навіть не думай про це.
Свекрухи не стало через тиждень, з собою вона забрала і таємницю невістки.
Olena Slinkina
Фото ілюстративне.
