Я без допомоги родичів виростила сина, і думала що хоч на старості років поживу спокійно. Але син, навіть коли став дорослою людиною, не може, а вірніше не хоче обходитися без моєї допомоги. Мабуть все-таки я допустила в його вихованні якісь помилки, раз він абсолютно не цінує здоров’я своєї літньої матері …
Кажуть, що діти потрібні для того, щоб було кому підтримати в старості, і щоб хтось міг подати склянку води, але у мене складається зовсім інше враження. Спершу я доглядала за своєю дитиною. А тепер він виріс і вимагає, аби я приділяла стільки ж часу, як і йому у дитинстві, але вже своєму онукові.
Я не розумію, що сталося з нинішнім поколінням батьків … Чому я свого часу, як і моя мати колись, змогли практично самостійно поставити дітей на ноги (чоловіки заробляли гроші, і допомагати з дітьми їм не було коли), а сучасні мами вважають догляд за дитиною чимось надзвичайно важким, і вимагають щоб бабусі їм допомагали? У моєї невістки здоров’я – хоч відбавляй! Вона навіть після появи дитини одразу почала займатися спортом, і тягає в спортзалі важкі гантелі. Зате по відношенню до дитини прям тане вся – коляску з ним підняти їй важко, тримати його на руках довго вона не може, сидіти з ним у домі, поки чоловік на роботі, вона не витримує … Їй, бачте, важко одній про свою дитину піклуватися, і завжди потрібна моя допомога. А у вихідні синові з невісткою ще й потрібно побути удвох …
Чому я свого часу, не знаючи відпусток і розгубивши після народження сина всіх подруг, нікому не скаржилася? Складається відчуття, що дитину вони привели на світ не для себе, а для мене (хоча ніхто не просив). І тепер, коли мені дзвонить син або невістка, навіть трубку брати не хочеться, адже я знаю, що вони в черговий раз спробують відправити онука мені.
Раніше, до появи карапуза, вони не особливо бажали спілкуватися зі мною, а після появи онука стали прям найчастішими гостями в моїй квартирі. Постійно тільки й чую: допоможи, побав, дай грошей … Інша бабуся їм відразу категорично відмовила їм у допомозі, а я дала слабину і тепер трохи що – вони до мене біжать.
Ще добре б у внука було гарне виховання, так ні ж: син з невісткою його майже не карають, тому він росте “без керма і гальм”. Ледь що – сльози і галас. Все повинно бути саме так, як хоче дитина, інакше вінвлаштовує таке, що сусіди збігаються.
Мені, з одного боку, шкода онука, розумію що не він винен у тому, що звик таким способом домагатися свого, а його батьки, які не можуть виховати сина нормально. Але довго витримати його концерти я не можу … Не хочу через онука зіпсувати стосунки із сином, але вже просто не можу.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
