У нас із чоловіком єдина дочка, їй цього року буде 36 років. І так, вона самотня, безробітна пані, яка всі свої невдачі раз у раз, що заїдає. Але нічого в своєму житті не міняє, зате знайшла винних – нас. Але я не розумію, в чому наша вина, адже ми для своєї дитини бажали лише кращого.
У школі Іра навчалася на відмінно, всі олімпіади вигравала, була розвиненою дівчинкою у всіх сферах. Тому після школи ми подумали, що було б чудово відправити її вчитися на інженера. Все ж таки це така професія, яка затребувана завжди і скрізь. Вступила Іра на державне завдяки своїм знанням, але на третьому курсі почалися негаразди. Почала вона зустрічатися з одним хлопцем і надумала заміж за нього вискочити не закінчивши ще навчання. Заявила нам, що ніколи бути інженером бажання не мала, і хоче вивчати медицину.
Ох, як ми тоді з батьком старались, як відмовляли її. А пару собі обрала відверто невдалу вона. Такий же студент як і вона з простої родини. Хіба для цього ми дитину свою ростили?
Добре, що з тим хлопцем розійшлася, закінчила навчання. Потім почала шукати роботу. В одній фірмі попрацює трошки, потім в іншій, через рік у ще одній. У результаті покинула роботу інженера, на якій добре платили і була пристойна відпустка, поїхала в інший кінець країни. Знаєте, ким почала там працювати?
Баристою… Так-так, з вищою освітою, розливала кофе. Потім знову покинула, повернулася до нас у місто. З 29 взагалі постійно міняла роботи з однієї на іншу. Ну а зараз в 36 сидить вдома. Взагалі ніде не працює, ми їй висилаємо гроші, щоб хоч їсти було за що. А вона нам у відповідь каже, що якби ми не завадили її щастю і не розлучили з тим кавалером, вона б зараз була дуже щаслива. Ми винні в тому, що у неї життя не склалося.
А я не розумію, а що треба було їй дати зруйнувати своє життя, кинути все? І де б вона зараз була? А так у неї вища освіта є і вільне життя з купою перспектив, які вона чомусь бачити не хоче зовсім.
Головна картинка – pexels.
