Леся завела собі епістолярний роман. Знайшла рідну душу в досить звичайному хлопцеві. Вона б на нього й уваги не звернула на вулиці, але переваги соціальних мереж в тому, що не треба приглядатися до зовнішності, а через декілька «Привіт. Як справи?» бачиш людську душу.
Спочатку вона відповідала неохоче, бо залицяльників було достатньо, не дарма ж вона над фільтрами до фото мало не пів дня трудилася. Перебирала чоловіками, відповідала на запитання і компліменти, але якось все було мляво. На вигляд і хлопець гарний, але як почнеш писати, то якась нісенітниця. Людина виливає на тебе то анекдоти примітивного пошибу, то відео такого ж рівня, то пише з помилками, то не пише кожного дня. А от Вадим був іншим. Писав щодень, хоч і «Привіт. Як справи?», але щодень. Коли вона відповідала, то він обов’язково всю розмову навколо її персони підтримував і випитував деталі, писав компліменти і захоплювався її розумом. І, з часом, вона зловила себе на думці, що до другої ночі пише доволі звичайному хлопаці зі звичайним заробітком.
– Оксано, я, здається, закохалася! – резюмувала подрузі.
– Серйозно?
– Не смійся. Він просто прекрасна людина. З моєю допомогою, він може достатньо заробляти аби мати все. В наш час це дуже легко.
– Ти таке вже говорила про Сергія, – подруга була доволі скептична.
– Не нагадуй. Він не хотів рости разом зі мною. Спочатку я думала, що треба трохи почекати і все налагодиться, але як людина не хоче, то її не змусиш.
– А це вже прогрес в твоїх словах! Рада, що через два роки, але до тебе дійшло.
– Аж страшно, що я два роки потратила на нього. Але цей зовсім інший!
– Угу… Ти б на нього звернула увагу на вулиці?
– Ні, не звернула б! Але в тому й різниця, що я бачу його душу! Он на Сергія я звернула увагу і що? Там порожньо!
– Пацієнтко, ви скільки вже переписуєтеся?
– Лікарю, десь пів року.
– І ти з ним не бачилася?
– Ні.
– Чому?
– Спочатку не хотілося, а тепер все не виходить – то він зайнятий, то я.
– Може, ти не хочеш його бачити?
– Лікарю, не колупайте з іншого боку. Просто не маю часу.
– На кохання всього життя?
– Ну ти й зануда!
Знає вона все на світі. Як з Сергієм не вдалося, то вона має тільки її слухати, бо вона була права щодо Сергія? То вже й права щодо Вадима? Матеріалістка вона звичайна і ніколи не полетить на крилах емоцій, кохання і віри! Аж пересмикує від тодішніх розмов:
– Сергій – той, на кого я так довго чекала!
– Де він працює? – почала Оксана.
– Він художник і поки не має постійного заробітку.
– Ясно.
– Ой. Не треба цього «ясно»! Людина в творчій кризі. Нічого страшного, коли я плачу за їжу!
– І за квартиру. І за комунальні. І ще йому позичаєш?
– Ну той що? У нас нема дітей аби витрачати на них, як у тебе. І в людини, до твого відома, має бути щось більше, ніж поїсти!
Більше вона з нею на цю тему не говорила – жила з Сергієм циклічно, бо то виганяла його, то приймала назад. Коли були гроші, то вони весело бенкетували з друзями на вечірках, а коли не було, то позичали чи брали в кредит. І все було б добре, але той черв’ячок, що подруга в неї загнала, вилазив і шукав зачіпки для з’ясування стосунків. І в якийсь момент Сергій забрав речі і сказав:
– Я думав, що ти фея, краса і муза. А ти звичайна, примітивна, приземлена бабега.
З Вадимом все буде по-іншому. Він не красень, звичайний, буденний. На його фоні вона буде красою і музою, хай Оксана спіймає облизня!
Автор: Ксеня Ропота.
Фото ілюстративне.
