Заміж я вийшла, коли мені було за тридцять. Ну не виходити ж мені було за першого зустрічного, я хотіла вічного та взаємного кохання як у книгах.
Але й у принципі я себе і без чоловіка непогано відчувала. У мене була добре оплачувана робота. Багато подруг, з якими ми чудово проводили час на різних курортах. Та ще й завдяки відрядженням я вже півсвіту побачила.
Але мама і всі родичі постійно ставили мені одне й те саме питання. Коли ж я вийду заміж і порадую когось онуками, а когось племінниками.
Та ще й подружки всі, як на зло, вискочили заміж. Чи не зрадниці? І чого їм удома не сиділося. Адже так добре збиралися у клубах у вихідні дні, або їздити на відпочинок дружною компанією.
На роботі на мене вже давно звертав увагу мій колега Станіслав. Він був досить симпатичним чоловіком. Був він трохи старший за мене і ніколи ще не був одружений. Це, мабуть, мене й відлякувало у ньому раніше.
Але від РАЦСУ, за його словами, Станіслав ніколи не бігав. Навпаки, він давно вже мріє про сім’ю, про кохану дружину та дітей. Але втомившись слухати питання, коли ж і я одягну цю горезвісну білу весільну сукню, на чергове запрошення Станіслава посидіти у кафе, я відповіла згодою.
У нас все закрутилося, і незабаром ми одружилися. І ось тут після весілля я і дізналася, чому Слава був до мене не одружений. Чому такого, здавалося б, завидного нареченого досі не прибрала до рук жодна панянка.
Причина у його матері. Або вірніше те, що Станіслав, будучи вже досить дорослим, так і залишився слухняним маминим сином.
На відміну від роботи, вдома Слава жив і мислив винятково, як скаже мама. Скільки ж сил у мене забрав той час коли ми жили з нею. І скільки зусиль мені довелося докласти, щоб умовити чоловіка, що нам потрібна окрема квартира.
Ми взяли іпотеку і переїхали до нової просторої квартири. Але й проживаючи окремо, Слава постійно дзвонив чи їздив у вихідні до мами за порадами як вчинити в тій чи іншій ситуації.
Якщо ще коли діти були маленькі, і я не працювала, то мені доводилося заплющувати очі на цей недолік чоловіка, то коли наші хлопчаки підросли, і я повернулася на свою улюблену роботу, я знову стала незалежною від свого чоловіка, в якому я гірко розчарувалась на той час.
Я цілком зможу сама утримувати себе і своїх дітей. Я вже не можу більше жити поруч з ним. Без маминого дозволу він, навіть, квіти мені не купував.
І зараз у мене дилема. Продовжувати зберігати сім’ю заради дітей або подати на розлучення та берегти своє моральне здоров’я.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.
