Мого чоловіка звати Андрій і він доволі молодий, бо я не рахую, що сорок один рік, то якась дата для чоловіка. У нас двоє доньок, дванадцяти і чотирнадцяти років, але з самого початку його ставлення до дітей скидалося радше на виховання хлопчиків, ніж на виховання власних дітей.
Андрій вважає, що слово батька має бути закон. Я щодо цього не сперечаюся, але!
Коли «слово батька» не є просто абсурдним. Наприклад, чоловік наполягав аби наші доньки ходили з довгим волосся, бо так мають ходити дівчатка.
Уявіть, що таке заплести в школу дитину і в садок та самій при цьому не виглядати опудалом. Тому я їх обстригла під «каре» і мала чистий спокій. Проте, я не врахувала, як на це відреагує чоловік. він казав, що дівчатка мають ходити з довгим волоссям, а з моєї легкої руки вони взагалі будуть стригтися під хлопчика.
Так і вийшло.
Зараз дівчата-підлітки і вони носять короткі асиметричні стрижки з тонуванням, що просто виводить мого чоловіка з себе.
Він каже, що такий дозвіл в одязі і зовнішньому вигляді не приведе ні до чого хорошого і варто лише їм мене не послухати, як він тут-як-тут:
– Ну, що? Як тобі твоє виховання? Чекай, це лише квіточки! А все через те, що ти мені їх виховувати не давала!
Варто дітям образитися, що я їм забула щось купити чи не хочуть їсти суп, як при них же чоловік мені робить зауваження і каже їм:
– Якби не ваша мати, я б вам показав, що таке слухатися!
А ще він любить нагадувати історію, яку розповідав йому дідусь. Колись давно він наймитував в одній родині і тоді всі обідали разом, і діти господаря, і робітники. І якось син господаря засміявся, коли батько читав молитву перед обідом, тому того без зайвих слів просто вивели з-за столу.
– Ото було виховання, – захоплено каже мені чоловік.
Для мене це геть смішно, бо діти просто не мають ходити, як ті роботи і просто виконувати накази, вони мають сміятися і веселитися. Для мене це про щасливе дитинство, а мої дівчатка ще діти!
Я вже нічого не розумію. Чи я дійсно дівчат своїх балую, чи то просто він виріс на такому вихованні, що все вважається поганим? Він якось розказував, що їхній батько був дуже строгим і варто було їм його не послухатися, як він їм таке влаштовував. Але ж пройшли роки і зараз зовсім інші часи, і у нього дівчатка, а не хлопці!
Я не розумію, як зачіска чи одяг можуть аж так відбитися на майбутньому дітей, тим більше, що зачісок на їхньому віку буде ще тисячі, як і експериментів зі стилем в одязі.
Я хочу аби мої діти росли в достатку і розумінні того, що вони можуть одягатися так, як вони хочуть, а не в одну і ту саму куртку, доки ти з неї просто фізично не виростеш, бо вона, зараза така, ніяк не хотіла дертися.
Але чоловік гне й далі своє.
Як не дивно, його тато, який так строго його виховував, не має претензій щодо онучок і навпаки, дуже радіє, що вони до нього приїжджають в будь-якому вигляді і зачісці. Він тайком дає їм доволі великі гроші за те, що вони гарно вчаться і передає на Миколая цілі торби солодощів.
Здавалося б, він би мав підтримати мого чоловіка. але натомість, цілком сприймає моїх дітей. чого ж тоді чоловік так вперся?
Він каже, що хоче аби його діти були виховані і акуратні, бо це всім подобається і тоді вони будуть мати більше шансів знайти гарну роботу і гарного чоловіка. але ж вони ще зовсім діти і пристойний вигляд не забезпечує ні того, ні іншого.
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота